Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 77

***

У просторому приміщенні завдяки надзвичайній кількості пари, що клубочилася і обтікала загорнені у рушники розпливчасті фігури, панувала напівтемрява. Із персонажів, попередньо мені знайомих, тут були лише Портфеллер і Фобіус. Останній стояв ззаду передостаннього і масажував його потужні плечі; на мармуровому столику зручно розташувалися кілька бокалів та пляшка чогось такого, яке коштувало як мінімум двох років моєї натхненної праці. Я ковтнув слинку і зачаїв здійснити із буржуями якийсь підступ.

— Налий мені от-того, Фобіусе, — забажав Портфеллер.

Фобіус відірвався від плечей шефа і рушив до столика. Тут би і не стало напою, навколо якого я кружляв останні кілька хвилин, та я, злостивий, вирішив завадити цьому. Тому Фобіус, що вже простягнув руку до пляшки, неочікувано з бентежним гуком полетів до басейну.

— Бу-ги-ги! — прокоментували присутні.

— Там щось було! — відплювавшись, повідомила жертва моєї партизанської акції.

— Ти ще скажи, що перечепився через привид одної із безневинних жертв Системи, — підкинув ідею Потрфеллер.

Присутні ввічливо розсміялися.

— Ну що, шановні колеги, піднімемо бокали за довгоочікувану перемогу над свободою слова! — продовжив відомий підприємець.

— Я за це пити не буду, — відгукнувся я обурено.

— Хто це сказав? Як це? Чому це?

Присутні із підозрою перезирнулися. Тоді я прокашлявся і представив на громадський розсуд останню кавер-версію зловісного реготу.

— Це я, всюдисущий дух масових комунікацій! — повідомив я і штовхнув столик, попередньо підхопивши дорогоцінну пляшку. Інвентар із ефектним брязкотом шугонув до басейну.

— Теракт громадської непокори, рятуйте! — заволали держимодри, і, хто в чому був, у рушнику чи без, перекидаючи лавки та один одного рвонули до виходу. Із тамбура почувся вереск гоблінів і хаотична стрілянина.

Портфеллер залишився позаду і, довівши стабільність нервової системи представника Системи — тьху ти, тафтологіка — спробував пручатися.

— Ти хто?! — вирячився він, намагаючись узріти мою прекрасну подобу.

Я підскочив ближче і вліпив йому звучного ляпаса.

— Ось тобі за маніпулювання масовою свідомістю! Ось тобі за знищення неугодних представників ЗМІ!

Я штовхнув його коліном, і нещасний Портфеллер простягнувся на вогкій підлозі.

— Я закликаю вас, Володарі, — простогнав він, відчайдушно роззираюсь і намагаючись відповзти подалі.

Тут би мені стривожитися і, задовольнившись трофеєм та знущанням над честю і гідністю замовника мого убивства, податися геть. Аж ні, очі мої вже заслав кривавий туман, через який, як відомо, відбувається значне погіршення видимості. А слід було детально роздивитися ось що: тіло Портфеллера безвільно обм’якло, і з нього догори поповзли три цівочки чорного диму, що скоро стали подібними на людські фігури, лишень, здається, не буває людей димчасто-прозорих і з червоними ліхтариками замість очей (хіба на аматорських фотограціях). Я відразу відчув, що не можу поворухнутися. І тут оці химерні фігури заговорили.