Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 22

Отож він так поспішав і так замріявся, уявляючи, як зрадіє його подарункові Іа, що геть не дивився собі під ноги... і раптом Пацева ніжка потрапила в мишачу нірку, і він з усього маху заорав носом землю.

Ба-бах!!!

Паць лежав ні живий ні мертвий, не тямлячи, що трапилось. І спершу він подумав, що, може, весь-весь білий світ злетів у повітря; згодом він подумав, що, може, в повітря злетів не світ, а тільки їхній улюблений Ліс; а ще трохи згодом він подумав, що, певне, то лише він, Паць, злетів за хмари і лежить оце зараз десь на Місяці й ніколи-ніколи вже не побачить ні Крістофера Робіна, ні Пуха, ні Іа... Однак іще трохи-трохи згодом він подумав:

"Нехай я й на Місяці, нехай! Проте не обов'язково лежати носом додолу!"

І він обережно зіп'явся на ноги й озирнувся довкола... Ні, довкола був той самий їхній рідний Ліс!

"Цікаво, просто чудасія! — подумав він.— А що ж то було за ба-бах? Адже не міг я сам наробити стільки шуму, коли спіткнувся й упав. І де поділася моя кулька? І звідки тут узявся оцей квачик?"

Який жах! Той квачик, та гумова ганчірочка й була — саме була! — його повітряною кулькою.

— Ой мамо! — сказав Паць.— Ой мамонько, мамо! Ой мамонько, мамонько, мамо!.. Ну що ж?.. Тепер уже пізно. Додому вертатися нічого... Іншої кульки в мене немає. Та, мабуть... мабуть, Іа не дуже й любить повітряні кульки...

І Паць подріботів далі, хоч, правду кажучи, біг тепер не так уже й весело. Та все ж він скоро добіг до того місця, де над струмком стояв Іа-Іа й дивився на своє віддзеркалення у воді.

— Доброго ранку, Іа! — ще здалеку загукав Паць.

— Доброго ранку, маленький Пацику,— відповів Іа-Іа.— Якщо цей ранок справді добрий,— сказав він.— У чому я сумніваюся,додав він.— А втім, це байдуже,— закінчив він.

— Іа, вітаю тебе з днем народження, — сказав Паць, підійшовши тим часом ближче.

Іа-Іа перестав дивитися на своє віддзеркалення у воді й, повернувши голову, витріщився на Паця.

— Ану-ну, повтори, що ти сказав,— промовив він.

— Вітаю те...

— Зачекай хвильку!

Хитаючись на трьох ногах, Іа-Іа став обережно підносити четверту до вуха.

— Я навчився цього ще вчора,— пояснив він, упавши тричі підряд.— Це дуже просто. І головне — так краще чути... Ну от, усе гаразд. То як ти щойно сказав? Повтори, будь ласка,— попросив Іа, підперши вухо копитом.

— Вітаю тебе з днем народження!— повторив Паць.

— Мене?

— Авжеж, Іа.

— З моїм днем народження?

— З твоїм!

— Отже, в мене справжній день народження?

— Найсправжнісінький, Іа! І я приніс тобі дарунок.

Іа опустив праву ногу, повільно обкрутився на місці й, крекчучи від натуги, насилу дотягся до вуха лівим копитом.

— Я хочу послухати ще й на це вухо,— сказав він.— Тепер говори.

— Да-ру-нок! — проказав Паць голосно.

— Мені?

— Авжеж!

— На день народження?

— Атож!

— Отже, виходить, у мене таки справжній день народження?