Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 20

— Але ж сьогодні не мій день народження.

— Ні, не твій, а мій.

— А ти ж кажеш: "Зичу тобі щастя в цей день".

— То й що? Хіба ти хочеш бути нещасним у мій день народження?

— Ага, зрозумів,— сказав Пух.

— Досить уже того,— сказав Іа-Іа, ледве не плачучи, — досить уже того, що я сам такий нещасний: ні дарунків, ні іменинного пирога, ні цукерків, і взагалі — всі мене покинули й забули.... А коли й інші будуть нещасні...

Цього Вінні-Пух стерпіти вже не міг:

— Постій тут! — гукнув він осликові й щодуху помчав додому.

Пух відчув, що мусить негайно подарувати бідолашному Іа хоча б що-небудь, а опісля він матиме час подумати про Справжній Дарунок.

Біля своєї хатки він застав Паця, який підстрибував перед дверима, силкуючись дотягтися до дзвоника.

— Привіт, Пацю,— сказав Пух.

— Доброго здоров'ячка, дорогий Пуше,— сказав Паць.

— Що ти там робиш?

— Та намагаюся подзвонити,— сказав Паць.— Я оце йшов повз твою...

— Дай-но я тобі допоможу,— люб'язно запропонував Пух.

Він підійшов до дверей і натиснув на кнопку.

— А я оце щойно зустрів Іа-Іа,— повідомив Пух.— Бідолашний ослик дуже засмучений, бо в нього сьогодні день народження, а всі про нього забули, і він так зажурився, так зажурився, — ти ж знаєш, як він уміє... Ну от, він стоїть такий похнюплений, а я...

— Слухай, чого нам так довго не відчиняють? Невже тут живуть такі сплюхи? — дещо роздратовано сказав Пух і знову подзвонив.

— Пуше,— сказав Паць,— та це ж твій власний дім.

— Еге,— сказав Пух.— А й справді. Тим краще: прошу заходити!

Вони зайшли до кімнати. Пух відразу шаснув до буфета, аби впевнитися, чи стоїть там невеличкий горщик із медом — саме такий, якого йому треба. Горщик стояв на місці, і Пух зняв його з полиці.

— Я віднесу його Іа,— пояснив він.— А що ти збираєшся йому подарувати?

— Можна, щоб і я подарував йому горщика? — спитав Паць.— Буцімто від нас обох?

— Ні,— сказав Пух.— Це ти погано придумав.

— Ну, гаразд. Тоді я подарую Іа повітряну кульку. У мене зосталася одна від мого свята. Я зараз збігаю по неї, добре?

— Добре. Оце ти чудово придумав! Бо Іа-Іа треба розвеселити. А з повітряною кулькою кожен звеселиться. Ніхто не буде журитися, коли в нього є повітряна кулька!

Отож Паць хутенько подріботів додому, а Пух із горщиком меду завернув до струмка.

В повітрі стояла спека, а йти було досить далеко. Не встиг Пух здолати й половину шляху, як раптом відчув у всьому тілі дивне лоскотання. Спершу йому залоскотало в носі, далі в горлі, далі засмоктало під грудьми, а далі опустилося аж до самісіньких п'ят. Так, ніби хтось у ньому всередині шепотів: "Знаєш, Пуше, зараз саме час чого-небудь трішечки..."

— Ого-го! — сказав Пух.— Я й не знав, що вже так пізно!

Він сів на землю і зняв з горщика накривку.

— Добре, що я прихопив його з собою,— сказав Пух.— А більшість ведмедів у таку спеку навіть і не подумали б прихопити з собою те, чим можна трохи підкріпитися!

І він припав до меду.

— А тепер подумаємо,— сказав Пух, востаннe лизнувши денце горщика,— подумаємо, куди ж це я збирався йти. А, так-так, до Іа!