Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 69

Злість оспівай, о богине, нащадка Пелея…

Кінчев був дуже злий.

Підлога в його незатишному прокуреному кабінеті прогнила й розгнівано рипіла при кожному кроці. Стілець неможливо переставити без цього скрипу!

Убивство Миколи Гапченка було таким же нелогічним, як і смерть Аліні Зачепи. Обоє були молодими, не мали ворогів і заздрісників. Нічим не відрізнялися від типової місцевої юні. Нікого серйозно не скривдили. Ні в кого з підозрюваних не було абсолютно ніяких мотивів позбавляти їх життя. Та ще так зухвало, не боячись людей, що перебували в будинку…

Обидві місцеві газетки примудрилися за одну ніч сфабрикувати лиховісні перші сторінки й уже після обіду здивувати місто й околиці небувало сенсаційним випуском. Барвінківська телестудія пустила в ефір сльозоточиву передачу з ридаючими друзями й приятелями Аліні. Все навперебій повторювали в камеру: «І мухи не скривдила ніколи», «Як співала в хорі!», «Яка добра була!», «Як її любили однокласники!», «обожнювали сусіди!» і обов'язково: «Нелюди!», «Вони повинні понести по заслугах», «Не можна залишати безкарними», «Доки в нас будуть от так, серед білого дня?»

Шкода, бідняжка Аліна не дожила до такої популярності… Для повноти комплекту не вистачало героїчної передачі про охоронця, що загинув на посту. Мабуть, уже знімають.

Зрозуміло, що міліцію, прокуратуру та слідчі органі всі згадували виключно зневажливо, передбачаючи в недалекому майбутньому цикл викривальних матеріалів під девізом: «Пройшло вже… а вони усе ще…»

Начальство теж перейнялося ситуацією до самих печінок. І з ранку встигнуло попсувати Кінчеву його печінку теж…

Віктор дістав з пачки сигарету, але не закурив, зім'яв і викинув у сміттєвий кошик. Відчував, що зараз не зможе тримати її губами, зжує від досади й злості.

Взагалі-то з цією дурною звичкою — палити — варто було б давно вже розстатися… От закінчимо цю справу, тоді… Може бути…

В куточку Міша Шерман підшивав архівні документи, низько опустивши голову. Але синці на обличчі були помітні. Улаштував, розумник, учора ввечері самодіяльну засідку на дворі вдруге вже обікрадених Блюмковичів. Цього разу поцупили в них старий мотор від допотопного «Запорожця», що його хазяї давно вже збиралися здати в металобрухт. Помилково, прийнявши за викрадача, невдачливого студента побив син громадянки Блюмкович, який приїхав інкогніто з обласного центру. І правильно зробив. І Мишко сам це розуміє. І зітхає над запиленими документами.

Але довго злитися й засмучуватися практикант не вмів. Він відклав убік нецікаві папірці — статистику, звіти. Ліниво погортав підручник з історії світової культури, залік з цього предмету майбутній великий детектив здати поки що не спромігся. Тому, демонструючи свою невисоку культуру, почав задумливо покусувати передніми зубами ніготь великого пальця. Нарешті не витримав: