Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 59

— Зате ви… все наперед… продумали. — Поки його прив'язували до стільця, Борис не дуже активно сіпався. Все збивало з пантелику, здавалося нереальним: занадто розкішна обстановка, шовковий халат на Кирилі, який поважно відповів:

— Само собою. Я думаю завжди, і завжди — наперед. — І спокійно наказав:

— Хлопці, ви вже йдіть на місця, поки там ще один який у вікна не почав лізти. Перевірте все. Пощастило, що ви всі одразу поблизу опинились!

Боря залишився сам на сам із Свинаренком.

Кирило Іванович сів навпроти, на такий же гнутий стілець, подивився ласкаво, мов батько рідний:

— Не розумію, чого ти у вікно поліз. Зайшов би, як усі люди, через двері.

— Так мене й пропустили!

— Назвався би, я б розпорядився.

Боря хмикнув.

— Нам з тобою немає чого сваритись. За послугу я розрахуюсь сповна. Ти як бажаєш — готівкою чи на рахунок перечислити? Га?

— Знущаєтесь?

— Не розумію, чим ти не задоволений.

— Він ще питає!

— Борисе, я тебе не обманював. Все, як домовлялися. Гроші твої зберігаються надійно, в банку. Треба перевірити, може, там і процент який накапав.

— Хіба ми так домовлялися?

— А, ти он про що! Я не міг одразу по суді віддати гроші. А через місяць мамаша Гонтар вже того… Раптово померла. Між іншим, під час операції її шанси були б мізерними. Марно би витратили гроші. Твої гроші. Та не сіпайся, я також ціную людське життя. Високо ціную. І твоє також, хіба ні? І пораджу тобі непогане. Ну дам я тобі зараз ці гроші, надовго їх вистачить? Хе-хе. Ти ж за натурою не бізнесмен. Тобі працювати треба, а хто візьме зека? Ну? А я тобі і гроші, і роботу. Охоронцем будеш. Платня хороша. Купиш квартиру, заживеш, як людина…

Музика за стіною раптом змовкла.

Цокотюха подумав, що запросто міг би сильніше смикнутися, упасти разом зі стільцем. Вдарити ногою. А далі?

Подивився з-під лоба:

— Куди ви поділи Лесю?

— Я? Я?? Я — подів?

— А хто ж?

— Та мене там і близько не було! Якийсь шахрай використовував моє добре ім’я. До речі, дівчата поїхали до Туреччини цілком добровільно, ніхто їх під конвоєм не тягнув. Я про це від прокурора дізнався. Набагато пізніше, між іншим.

— Їх ошукали! Ви!

— А ти звідки знаєш? Був там? Сам бачив?

— Звісно, був. Щойно з Трудового.

— Бачив, як той негідник Леську в Туреччину віз?

— Мені люди розповідали.

— У світовій практиці, між іншим, це називається: твоє слово проти мого слова. Моє, хе-хе, підкріплено висновками відповідних органів. Правоохоронних.

— Ніби їх не можна купити.

— Боря, мені соромно за тебе! Ти від життя відстав. Підкупи, рекет, підпал кіосків — це все давно в минулому. Тепер всі нормальні люди легалізувалися й шанують закон. До Європи прагнемо, навіщо нам кримінал?

— А я звідки знаю?

— От, з цього й почнемо. Ти нічого не знаєш. А я тобі пояснив. Докладно й популярно, хе-хе. Ну то як? По руках — і ти знову у мене працюєш?

Спантеличений Цокотюха остаточно розгубився:

— Не знаю…

— Молодець. Правильно. Спочатку все обміркуй. Зваж всі «за» і «проти»… Я тебе зараз відпущу. Якщо поводитимешся тихо. Зрозумів? Всі пропозиції в силі. Гаразд?

— Що гаразд?