Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 35

— Невеликий, дно на плівці, — голосно мимрить він, — багато води не потрібно, щоб не змило гальку.

Розумні оченята маленького слоника натхненно сяють.

Міліціянти здивовано перемовляються:

— Ух ти, басейн маленький!

— Близьку вато…

— Це щоб будинок у воді віддзеркалювався. Бачиш: тут приписано.

— А це що?

— Мабуть, скульптури.

— Так, непогано.

— Аякже — дизайн.

Кадр п’ятий. Кінчев досліджує майже неприступний паркан: цоколь — з дикого каменя, до стегна людині середнього зросту, над ним — двохметрові чавунні списи, переплетені строгою геометричною ковкою. Міша намагається пролізти між прутами й доводить, що дорослому це не вдасться, навіть худому й гнучкому.

Садівник здалека вказує на занесену снігом зачинену хвіртку, до неї ведуть лише пташині сліди. Обличчя Рихарда Віленовича напружене, ніби він прислухається до чогось, вираз глибоких очей важко вловити.

Кадр шостий. Міша Шерман ховається за високими баками для сміття, і слідчий переконується, що його не видно.

Охоронець час від часу з’являється поблизу. За рогом розмовляє з кимось по телефону. Загусає темрява, він водить кругом себе яскравим променем ліхтарика.

Кадр сьомий. Двірник Саломатін супроводжує слідчих у гараж, розташований у тому ж великому сараї, що й відділення для його садівничого приладдя, за перегородкою, з окремим в’їздом.

У гаражі без зайвої тісняви можуть розміститися чотири автомобілі, але на даний момент стоїть лише один — сріблястий «Ланос» Ярижської. Металеві ворота не замкнені, в них легко відчиняються й невеликі зручні двері.

Кінчев заглядає в усі куточки, Шерман не лише заглядає, але й принюхується. Але підозрілого й тут не спостерігається.

Кадр восьмий. Слідчі намагаються пробратися до сараю ще й зтретього боку — з тилу. Широкі й високі двері не відкриваються. У двірника-садівника ключа немає, його відпускають з миром. Віктор Артурович витягає маленький ліхтарик й обводить двері й прилеглу місцевість круглим промінчиком. Незайманий сніг свідчить, що людська нога не ступала тут досить давно. Кінчеву задумі розгрібає сніг ногою. В колі світла мелькає зім’ята трубочка — гільза від довгої дамської сигарети.

Кадр дев’ятий. У темряві, голіруч, слідчі старанно риють сніг біля зачинених дверей сарайчика. Знаходять ще три вишуканих недопалка й чотири — від звичайних дешевих сигарет.

— Курили двоє, — робить висновок Шерман. — Довгенько стояли вони тут удвох! Хм, за гаражем… Цікаво, про що домовлялись?

— Можливо, приходили сюди неодноразово. Або чекали одне на одного. Ще варіант: звідси відкривається красивий або цікавий краєвид, і різні люди незалежно один від одного урізний час проводили тут… деякий час.

— Будемо ці недопалки до справи долучати?

— Давай, якщо не ліньки. Навряд чи це допоможе.

— Чому?

— Інтуїція підказує.