Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 37

Двоє чоловіків дивилися один на одного. Філіп Ломбард вишкірився і викинув цигарку.

– Усе занадто добре сходиться, щоб бути збігом. Ентоні Марстон помирає через асфіксію чи захлинувшись учора після вечері, а матуся Роджерс міцно заснула.

– Отже? – запитав Армстронґ.

Ломбард продовжував.

– Отже, є ще один солдат. Невідомий солдат! Містер Ікс! Містер Оуен! А. Н. Оуен! Якийсь невідомий псих на свободі!

– А! – Армстронґ зітхнув із полегшенням. – Ви згодні. Але бачте, у чому проблема? Роджерс клявся, що на острові не було нікого, окрім нас і його з дружиною.

– Роджерс помиляється! Або, можливо, Роджерс бреше!

Армстронґ похитав головою.

– Не думаю, що він бреше. Чоловік наляканий. Наляканий до божевілля.

Філіп Ломбард кивнув і сказав:

– Жодного моторного човна цього ранку. Усе сходиться. Тут знову проявилися домовленості містера Оуена. Солдатський острів буде ізольований, поки містер Оуен не закінчить свою роботу.

Армстронґ зблід. Він сказав:

– Ви усвідомлюєте, що той чоловік, певно, шалений маніяк?

Філіп Ломбард заговорив із новими нотками в голосі:

– Є одна річ, про яку містер Оуен не подумав.

– Що це?

– Цей острів здебільшого є голою скелею. Ми без зусиль обшукаємо його. Ми швидко віднайдемо А. Н. Оуена, есквайра.

Лікар Армстронґ застережливо сказав:

– Він небезпечний.

Філіп Ломбард засміявся:

– Небезпечний? Хто боїться великого вовка? Я буду небезпечний, коли схоплю його!

Він зупинився, а потім додав:

– Нам краще залучити Блора для допомоги. Він стане нам у пригоді. Жінкам краще не говорити. Щодо інших, генерал, здається, «тю-тю», а козир старого Ворґрейва – майстерна бездіяльність. Ми втрьох упораємося з цією роботою.

Розділ восьмий

І

Блора легко було переконати. Він одразу ж погодився з їхніми аргументами.

– Ваша розповідь про порцелянові статуетки одразу ж міняє суть справи. Це справжнє божевілля! Та є ще дещо. Вам не здається, що Оуен планує виконувати все чужими руками, як і раніше?

– Поясніть докладніше!

– Я так гадаю, що після того шуму вчора ввечері Марстон нервує і випиває отруту. Роджерс, також наляканий, прикінчує свою дружину. Усе за планом Аноніма.

Армстронґ похитав головою. Він нагадав про ціанистий калій. Блор погодився з ним.

– Так, я зовсім забув про це. Отруту зазвичай із собою не носять. Та як вона потрапила в склянку?

Ломбард сказав:

– Я про це думав. Марстон кілька разів наливав собі вчора ввечері. Між останнім і передостаннім разом був тривалий проміжок часу. У той час його склянка стояла на якомусь із столів. Здається, хоча я не впевнений, вона була на невеличкому столику біля вікна. Вікно було відчинене. Хтось міг влити в склянку дозу ціаніду.

Блор недовірливо запитав:

– І ніхто з нас цього не помітив?

Ломбард сухо відказав:

– Ми були зосереджені на іншому.

– Так, це правда, – задумано сказав Армстронґ. – Нам нанесли удар. Ми схвильовано ходили кімнатою. Ми сперечалися, обурювалися, думали про свої справи. Гадаю, таке могло статися.