Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 36

Армстронґ різко запитав:

– Ви вірите в ту історію?

Філіп Ломбард усміхнувся.

– О, так, вірю. Ворґрейв убив Едварда Сетона, убив його так само, якби й насправді проколов кинджалом! Але він був достатньо розумний, щоб зробити це із суддівського крісла, у перуці та мантії. Тому в звичайному порядку ви не можете змусити його відповісти за цей злочин.

Раптовий спалах, наче блискавка, промайнув у голові Армстронґа.

– Убивство в лікарні. Убивство на операційному столі. Безпечно – так, безпечно, як за кам’яною стіною.

Філіп Ломбард говорив:

– Звідси – містер Оуен… Звідси – Солдатський острів!

Армстронґ набрав повні груди повітря.

– Тепер ідемо далі. Яка справжня мета того, що всіх нас тут зібрали?

Філіп Ломбард сказав:

– А ви як думаєте?

Армстронґ різко відповів:

– Повернімось на хвилину до смерті цієї жінки. Які можливі теорії? Роджерс убив її, боячись, що вона проговориться. Другий варіант: у неї здали нерви, і вона сама знайшла легкий вихід.

Філіп Ломбард сказав:

– Самогубство, еге ж?

– Що ви на це скажете?

Ломбард відповів:

– Могло б бути, якби не смерть Марстона. Два самогубства протягом дванадцяти годин трохи занадто, щоб прийняти це на віру! І якщо ви мені скажете, що Ентоні Марстон, молодий бугай без нервів і з курячими мізками, узяв собі до серця, що збив двох дітей, і свідомо зійшов із життєвого шляху, – сама думка про це сміхотворна. І, зрештою, як він дістав отруту? Наскільки мені відомо, ціанід калію не носять із собою у кишені жилета. Але це ваша парафія.

Армстронґ сказав:

– Ніхто при здоровому глузді не носить ціанід калію. Це міг би зробити той, хто збирався знищити осине гніздо.

– Тобто затятий садівник або землевласник? Знову ж таки, не Ентоні Марстон. Мене вражає те, що ціанід треба якось пояснити. Або Ентоні Марстон мав на меті зробити собі щось іще до того, як він сюди прибув, і тому він приїхав підготовленим, або…

Армстронґ поквапив його:

– Або що?

Філіп Ломбард вишкірив зуби:

– Чому змушувати мене це говорити? Коли ви самі вже майже сказали. Звісно, Ентоні Марстона було вбито.

ІІІ

Лікар Армстронґ глибоко вдихнув.

– А місіс Роджерс?

Ломбард повільно мовив:

– Я міг би повірити в самогубство Ентоні (заледве), якби не місіс Роджерс. Я міг би повірити в самогубство місіс Роджерс (легко), якби не Ентоні Марстон. Я можу повірити, що Роджерс прибрав свою дружину – якби не раптова смерть Ентоні Марстона. Але те, що нам потрібно, – це теорія, щоб пояснити дві смерті, які відбулися швидко одна за другою.

Армстронґ сказав:

– Я можу, мабуть, трохи допомогти вам щодо тієї теорії.

І він повторив те, що розповів йому Роджерс про зникнення двох маленьких порцелянових фігурок.

Ломбард кивнув:

– Так, маленькі порцелянові фігурки… Під час вечері минулого вечора їх було точно десять. А тепер є вісім, кажете ви?

Лікар Армстронґ продекламував:

Десять солдатиків за вечерю сіли,Удавився враз один – дев’ять залишилось.

Дев’ять солдатиків пізно спати вклались,Не прокинувся один – вісім їх зосталось.