Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 16
Агата Крісті
– Усе гаразд, – повідомив він. – Вона просто знепритомніла. За хвилину прийде до тями.
Ломбард звернувся до Роджерса:
– Принесіть трохи бренді.
Роджерс із побілілим обличчям і тремтячими руками пробурмотів: «Так, сер», – і швидко вислизнув із кімнати.
Віра закричала:
–
Генерал Макартур аж затинався:
– Що тут відбувається? Що це за розіграш?
Його рука тремтіла, плечі опустилися. Здавалося, він постарішав років на десять.
Блор витирав хусточкою обличчя.
Тільки суддя Ворґрейв і міс Брент здавалися порівняно незворушними. Емілі Брент сиділа прямо, високо тримаючи голову. На її щоках з’явилася яскрава червінь. Суддя сидів у звичайній позі, опустивши голову на груди. Рукою він легко потирав вухо. Тільки його очі жваво розглядали кімнату, пильні, розумні.
І знову Ломбард почав діяти. Він залишив лікаря Армстронґа опікуватися непритомною жінкою і взяв ініціативу на себе.
– Голос? Звучало, ніби він був у цій кімнаті, – сказав він.
Віра скрикнула:
–
Як і суддя, Ломбард повільно озирав кімнату. Якийсь час він затримав погляд на відчиненому вікні, а тоді рішуче кивнув. Раптово очі його спалахнули. Він схопився і побіг до дверей поруч із каміном, що вели в сусідню кімнату.
Швидким рухом він схопився за клямку й відчинив двері навстіж. Увійшов досередини й одразу ж задоволено вигукнув:
– От воно що!
Інші поспішили за ним. Тільки міс Брент залишилася самотньо й прямо сидіти в кріслі.
У другій кімнаті до стіни, суміжної з вітальнею, було присунуто стіл. На ньому стояв грамофон – застаріла модель із великою трубою, направленою до стіни. Ломбард відсунув трубу вбік і показав три непомітні маленькі отвори, які хтось висвердлив у стіні.
Налаштовуючи грамофон, він поставив голку на платівку, і одразу ж знову прозвучало:
–
Віра скрикнула:
– Вимкніть! Вимкніть! Це жахливо!
Ломбард підкорився.
Армстронґ зітхнув із полегшенням.
– Гадаю, це ганебний і безсердечний розіграш.
Тихо, але чітко суддя Ворґрейв перепитав:
– То ви вважаєте, що це жарт, так?
Лікар глянув на нього з подивом.
– А чим іще це може бути?
Легко постукуючи себе пальцями по верхній губі, суддя сказав:
– У цей момент мені важко висловити своє судження.
Втрутився Ентоні Марстон:
– Слухайте, є одна річ, про яку ви забули. Хто, хай йому трясця, увімкнув цю штуку й налаштував її?
– Так, гадаю, це ми повинні з’ясувати, – пробурмотів суддя.
Він повернувся і пішов до вітальні. Інші попрямували за ним.
Роджерс тим часом повернувся зі склянкою бренді. Емілі Брент схилилася над міс Роджерс, яка тихо стогнала.
Роджерс спритно прослизнув між двома жінками.
– Пропустіть мене, мем. Я з нею поговорю. Етель… Етель… усе гаразд. Ти чуєш? Візьми себе в руки!
Місіс Роджерс важко дихала. Її очі, вирячені, перелякані, металися по обличчях присутніх. Роджерс нетерпляче продовжував:
– Етель, опануй себе!
Лікар Армстронґ м’яко заговорив із нею:
– Зараз ви заспокоїтесь. Просто нервове потрясіння.
– Я знепритомніла, сер?
