Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 97

Розгромивши придніпровські улуси, Тамерлан рушив до Дону в його верхній течії. Тамерлан знову зміг наздогнати Бек-Ярика й остаточно розсіяти його двір. Відтак він захопив Єлець і пішов далі на північ. Біля Калуги його чекало військо московського великого князя Василія І та його союзників. Проте Тамерлан вирішив повернути назад до Азова. Там він з’єднався з туменами, залишеними для повторного розорення правого крила і після короткого відпочинку рушив у землі черкесів. Із джерел відомо, що під час погрому правого крила війська Тамерлана розорили і Крим. Причому сумна доля не оминула й Кафу, яку мавераннахрці взяли в облогу на 18 днів. Щоправда, незрозумілим залишається, чи здійснив це сам Тамерлан після погрому дніпровських улусів, чи війська емірів, які він спрямував на повторне спустошення правого крила. Зиму Тимур з військом провів у Сараї. Вона видалася не тільки холодною, а й голодною для населення Золотої Орди. Навіть війська Тимура потерпали від нестачі продуктів. Чимало кочівників помирали від голоду та хвороб. А вже на початку весни Тамерлан рушив із величезною здобиччю до рідних земель.

Наслідком Тамерланової навали стало повне зруйнування внутрішньої інфраструктури Золотої Орди. Те, що Джучиди з такими зусиллями створювали протягом півтора століття, зруйнувалося вмить. З цілої адміністративної сітки, з сотень міст і поселень життя залишилося лише в кількох великих містах. Але їхнє перетворення на окремі острівці осілого життя серед кочових народів, після втрати чималої кількості осілих регіонів, чуми, зміни торгових маршрутів, було для цих міст смертельним вироком. Степ стояв спустілий і позбавлений ремісничого, хліборобського і чиновницько-управлінського населення. Відновити міську систему можна було лише за умови централізованої влади і могутнього вливання людських і матеріальних ресурсів з осілих регіонів, як це було в другій половині XIII ст. Проте ні одного, ні іншого Золота Орда вже не мала. За такої ситуації улуси ханів і емірів із територіальних областей з містами і селищами перетворюються на архаїчні кочові орди. Раніше той же хан (чи емір) кочував лише з власним двором. Тепер же він пересувається разом з усіма своїми підданими. Крім того, за відсутності власного осілого населення збільшилася й залежність татар від сусідніх осілих областей. Цей процес швидко набрав обертів після 1395 р., і до кінця століття Золота Орда набула вигляду цілком кочової держави.