Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 95

Ідеться передовсім про крило Мувала. На сьогодні відомі монети еміра Таш-Тимура, карбовані в Криму приблизно в 1394—1395 рр. Таш-Тимур титулується на них як: «султан справедливий», «султан Таш-Тимур хан». Тут мається на увазі не черговий повсталий Джучида. Беручи до увагу місце Криму в політиці країн, про це обов’язково залишилася б інформація в якомусь джерелі. Вочевидь, хан був змушений віддати частину влади західній аристократії та дозволити мати співправителя-«хана» в особі Таш-Тимура. Адже, врешті, нещодавня перемога над Бек-Булатом була здобута головно за рахунок привертання на свій бік емірів. Але повністю усунути слабкість і децентралізацію країни Тохтамиш не зміг. Так, Тимур у листі до османського правителя Баязида II, написаного в березні 1395 р., вихвалявся, що частина підданих хана, лише почувши про наступ Тимура на Грузію 1394 р., почала шукати захисту в кримських чорноморських містах. Більше того, за інформацією правителя Мавераннахру, і сам Тохтамиш «збирався перейти річку Узі (Дніпро) і йти в бік укріплених міст на узбережжі моря Кафа (Чорного моря)». Зрозуміло, що Тимур міг перебільшувати реакцію супротивника на свої кроки. Проте в його листі бачимо і відгомін внутрішніх проблем Золотої Орди.

Тохтамиш недарма розпочав перемовини з Тимуром. Хан був просто не готовий до повноцінної війни з Мавераннахром. Зрозуміла й паніка в частині еліти Джучидів. Адже вже після початку наступу Тимура в поволзьких районах у вересні 1394 р. спалахнула чергова кривава усобиця. Літопис так називає учасників конфлікту: «В Орді Тохтамишевій між великих князів його татарських». На Волзі відбулася битва, в якій загинуло «багато князів і татар». За таких умов є доволі реальною ймовірність намірів Тохтамиша сховатися за стіни генуезських міст. Нестабільна ситуація для Тохтамиша залишалася й на західному кордоні (ідеться про татар улусу Ногая). На початку 1390-х рр. ці кочовики знову зайняли південне Поділля до Дніпра. Причому їхні відносини з Золотою Ордою не були дружніми. Шереф ад-Дін Йезді та Нізам ад-Дін Шамі писали, що тут розташовувався улус Хурмадая, ворожого до золотоординців. Причиною ворожості могло стати намагання Джучидів повернути її під свою владу, бо агресивність з боку ногайських емірів щодо ординців є сумнівною. На нашу думку, головна активність цих емірів була спрямована до Молдови, Польщі й Литви. Так, 6 січня 1395 р. господар Стефан І Молдавський підписав угоду з Ягайлом. У ній зазначено, що турки й татари є ворогами Польщі, а Стефан готовий проти них допомагати.