Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 96

Походи Тамерлана і ярлик Тохтамиша

1394 р. спалахнула нова військова кампанія між Золотою Ордою і Мавераннахром. Бої відбувалися на Кавказі. У середині квітня 1395 р. у генеральній битві на річці Терек військо Золотої Орди зазнало нищівної поразки. Проте чимало чамбулів (увесь правий фланг), очолені Таш-Тимуром і кількома емірами, відступили до Азова й далі розійшлися по своїх «українських» улусах. Сам Тохтамиш також із великими військовими силами пішов до Сарая. Тамерлан, пам’ятаючи з 1391 р., як швидко Джучиди відновлюють свої сили, вирішив максимально послабити Золоту Орду, піддавши її нищівному грабунку й розоренню. Те, що ординські міста не мали укріплень, за цих умов справило не найкращий вплив. Фактично перед Тамерланом не було перешкод, а золотоординське населення могло врятуватися тільки втечею. З іншого боку, ні Тохтамиш, ні ординська аристократія явно не вірили в можливість Тамерлана опанувати всі золотоординські терени. Це видно і з того, що не було зроблено спроб об’єднати крила. І хан, і його еміри просто відступили у віддалені від Тамерлана області держави. Але середньо-азійський полководець мав свій план.

Спершу Тимур з усім військом, переслідуючи Тохтамиша, дійшов до Волги, знищуючи на шляху все (спочатку полководець не збирався брати полон, аби не втрачати швидкості просування). Форсувавши неподалік Увека Волгу, він нарешті наздогнав Тохтамиша і в черговій битві остаточно знищив його військо. З опису події видно, що Тамерлану вдалося обійти супротивника й притиснути його до Волги. Причому річка настільки була широка, що в історичному джерелі її названо морем. Сам Тохтамиш вирвався з оточення і втік на північ. Перейшовши на лівий берег, Тамерлан деякий час переслідував сарайського правителя. Тимур піднявся до Волзької Булгарії та розорив її. Чимала кількість міст, у тому числі столиця Булгар, були захоплені та спалені. Після такого розвитку подій очікуваним було б для Тамерлана залишитися в зоні кочівок золотоординського двору. Річ у тому, що вже починалося посушливе літо в степу. За таких умов Тимуру простіше було залишитися в Булгарії або спуститися на південь уздовж Волги до Сарая чи навіть Маджару. Із будь-яким варіантом розвитку подій західні улуси залишалися в безпеці. Єдине, що їм могло загрожувати, це дії корпусів сина Тамерлана та кількох мурз, яких він залишив на Північному Кавказі чи відрядив до Азова.

Але й цього разу Тимур діяв непередбачувано. Для дій цього полководця характерною рисою було намагання знищити передусім військову міць супротивника, не даючи йому можливості оговтатися. Саме тому Тамерлан так наполегливо переслідував Тохтамиша, і наступною метою його походу мала стати аристократія правого крила. Шереф ад-Дін Йезді так говорить про цей бік Тимурової стратегії: «Тимур-завойовник, який у будь-якій справі був задоволений, лише коли доводив її до останньої межі». Правитель Мавераннахру дібрав провідників і «вирушив у безкрайній степ». Поява Тамерлана на Дніпровських берегах була як сніг на голову. Навіть Вітовт лише в серпні закінчив мобілізацію війська й на початку вересня перебував лише під Смоленськом. Беручи до уваги, що всі сучасники зображують князя як дуже активну людину та правителя, який чималу увагу приділяв саме швидкій мобілізації, то видно, що й для нього дії Тамерлана були надто стрімкими. Першим під удар Тамерлана потрапила тьма «Манкерман». Її володар Бек-Ярик устиг втекти, але сама область була винищена. Наступними жертвами Тамерлана стали землі Таш-Тимура й Актау. Вони теж рятувалися втечею. Причому їхній шлях лежав на захід, на правий берег Дніпра до володінь Хурмадая. В обох випадках Тамерлану вдалося відрізати золотоординську аристократію від Києва.