Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 190

Погіршення врожайності зумовило і настання у XVII столітті «малої льодовикової ери» — різкого зниження у Європі температурних режимів та зростанням надвірної вологості. Крім того, до існуючих негараздів для сільськогосподарських виробників додались проблеми й зі зниженням темпів росту цін на збіжжя, що стало результатом завершення «революції цін», спричиненої раптовим і значним напливом до Європи благородних металів, особливо срібла. Погіршення ж економічної кон’юнктури змушувало звиклих до надприбутків шляхтичів, власників фільварків, шукати вихід у найлегшому напрямі — посиленні гноблення своїх підданих. До чого призводила така «економічна політика», тонко підмітив відомий тогочасний публіцист Анджей Фриз Моджевський: «Як багато мають шляхтичі підданих, так багато мають і ворогів...»

Великі магнатські маєтки, як правило, були зорганізовані у фільваркові господарства. Фільварки на значному територіальному обширі, що належали одному магнатському роду, підпорядковувалися «ключеві», де перебувала адміністрація магната. Кожен такий ключ підлягав головній квартирі, розташованій у палаці власника. На службі в магната перебувала значна кількість персоналу, необхідного для адміністрування маєтностей, їх охорони та забезпечення ефективної життєдіяльності.

Згідно з традиціями, родинні володіння шляхтича ділилися порівну поміж його синами й незаміжніми дочками. Поділ відбувався упродовж певного часу, коли хтось із нащадків досягав повноліття або ж брав шлюб. Останній родинний маєток діставався у руки наймолодшому синові вже після смерті батьків. У зв’язку з дотриманням такого принципу успадкування землеволодіння великі латифундії часто-густо припиняли своє існування вже впродовж життя двох-трьох поколінь після смерті їх засновника. Зважаючи ж на те, що таке подрібнення не відповідало ані інтересам самої родини, ані інтересам держави, оскільки послаблювало й військовий потенціал родини, і господарську ефективність маєтностей, у Речі Посполитій було впроваджено право майорату. Згідно з ним, частина магнатських володінь була виділена в ординації. Вони не підлягали родинним поділам, успадковувались однією особою чоловічої статі з родів їх засновників, а за її відсутності — особою чоловічої статі з роду, який породичався з «ординаційним» родом.

Уперше сейм 1589 р. «ординував» маєтки Радзивіллів і Замойських. На українських землях перша ординація була створена князем Янушем Острозьким із центром у розбудованому батьком, князем Костянтином-Василем, Острозі.

Ординатор чи найстарший представник роду чоловічої статі мав обов’язок виконання певних військових повинностей — будівництва та ремонту фортифікацій, утримання військових гарнізонів, квартирування певних коронних військових частин і виставляння на війну власних полків.