Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 189

І вже зовсім на рівні напівтяглого населення, що несло повинності по обслуговування фортечних замків й укріплень, забезпечення поштового зв’язку, супроводу й охороні послів і гінців тощо, перебували путні, ясачні, посольські слуги, яких узагальнено називали путними боярами.

Фільварки, магнатські ключі й ординації

У той час як у Західній Європі на зламі XVI—XVII століть бурхливими темпами розвивались нові буржуазні відносини, на землях, розташованих на схід від Лаби, рудиментам старих феодальних взаємин вдалось не лише вистояти, а й певною мірою еволюціонувати. Особливо виразно їх реванш проявлявся у сільському господарстві, де саме впродовж XVI століття запанувало шляхетське — фільваркове — господарство, базоване на визискові безоплатної праці залежних від пана селян.

Поширенню й утвердженню фільваркового господарства на землях Речі Посполитої вирішальною мірою посприяла економічна кон’юнктура, за якої впродовж століття у Європі постійно та стрімко зростали ціни на сільськогосподарську продукцію, особливо на зерно. Зокрема, на ринках Західної Європи внаслідок бурхливого розвитку буржуазних відносин невпинно збільшувалась кількість міського населення з одночасним зменшенням сільськогосподарських виробників, а також істотно зростала купівельна спроможність населення. Швидкий розвиток машинного виробництва наводнив ринок чималою кількістю якісних промислових товарів. А відкриття й освоєння Америки наповнило європейські ринки небаченою раніше кількістю золота, коштовностей і предметів розкоші. Усе це і штовхало шляхту Речі Посполитої до активного вправляння у господарських справах, котрі нерідко заступали лицареві мрії і навіть спомини про величні ратні звитяги.

«Класичні» фільваркові господарства включали в себе три й більше села та мали в середньому по чотири-п’ять ланів орної землі (тобто близько 60—80 га). У фільварках вирощувались здебільшого жито, пшениця, овес та ячмінь. Використовувалася трипільна система господарювання. Збільшення урожайності досягалося не через удосконалення виробництва чи вкладання коштів у піднесення його продуктивності, а переважно лише завдяки посилення визиску залежних селян, що працювали на землі.

Зростанню прибутків власників фільварків чимало сприяли добрі кліматичні умови, що встановились у Європі в другій половині XVI століття. Незважаючи на низьку агрокультуру виробництва, за джерелами середини століття, для чотирьох основних зернових культур (жита, пшениці, ячменю і вівса) врожайність дорівнювала сам-5. За наступних півстоліття внаслідок виснаження по-варварськи експлуатованої землі цей показник упаде до сам-3—3,5.