Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 192
В. М. Горобець
Затяжництво формувалося на основі середньовічного принципу
У кінноті товаришами були майже винятково шляхтичі, у піхоті їх нерідко рекрутували й із непривілейованих верств населення. До почтів найчастіше зараховували селян, підданих шляхтича-товариша, а також міщан, козаків, бідних шляхтичів. Щоправда, бідні шляхтичі могли служити в почті товариша кінних хоругв, службу ж у піхоті шляхтичі зневажали. Командування окремими частинами затяжних військ передавалось у руки коронних гетьманів.
На основі затяжних військ, які первісно набиралися на час воєнних кампаній, у другій половині XV ст. для захисту південно-східних рубежів Польського королівства від татарських нападів було створено постійну
За сеймовою постановою 1578 р. в Речі Посполитій з’явилися
Дислокувалися кварцяні хоругви й роти здебільшого в Україні, на кордоні Дикого Поля, а підпорядковувалися заступникові великого коронного гетьмана, який дістав назву «гетьмана на Полі», або «польного гетьмана». Король надавав їм уряд сенаторський, призначаючи на відповідну сенаторську посаду каштеляна чи воєводи в українських воєводствах. Це було вкрай важливо, аби надати польному гетьманові можливість керувати в разі потреби й посполитим рушенням відповідних воєводств і повітів. Верховне головнокомандування здійснював король, котрий, як правило, доручав це виконувати великому коронному та польному гетьманам.