Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 192

Затяжництво формувалося на основі середньовічного принципу лицарського почту, або системи товариства. Його сенс полягав у тому, що ротмістр набирав до свого підрозділу тільки так званих товаришів, котрі ставали на службу разом із своїми почтами. Кількість людей, які входили до почту, могла коливатися від одного до десяти вояків. Кожен товариш отримував стільки жолду, скільки людей входило до його почту. Зазвичай найбільший почет був у ротмістра. З почтів формувалися кінні роти.

У кінноті товаришами були майже винятково шляхтичі, у піхоті їх нерідко рекрутували й із непривілейованих верств населення. До почтів найчастіше зараховували селян, підданих шляхтича-товариша, а також міщан, козаків, бідних шляхтичів. Щоправда, бідні шляхтичі могли служити в почті товариша кінних хоругв, службу ж у піхоті шляхтичі зневажали. Командування окремими частинами затяжних військ передавалось у руки коронних гетьманів.

На основі затяжних військ, які первісно набиралися на час воєнних кампаній, у другій половині XV ст. для захисту південно-східних рубежів Польського королівства від татарських нападів було створено постійну оборону поточну. Зважаючи на специфіку завдань, які ставилися перед обороною поточною — захист краю від рухомих татарських чамбулів, вона формувалася переважно зі здатних до швидкого маневрування кінних хоругв. Кіннота відбувала службу на перетинах татарських шляхів, а піхота — у замках й укріпленнях. Утримання військ лягало важкою ношею на королівський скарб. У пошуках коштів Пйотрковський сейм 1562—1563 рр. ухвалив конституцію про направлення четвертої частини доходів королівщин, або кварти, на утримання постійного затяжного кварцяного війська.

За сеймовою постановою 1578 р. в Речі Посполитій з’явилися вибранецька піхота, рекрутована з державних селян. Трохи згодом, уже на початку 1630-х рр., у збройних силах Речі Посполитої було сформовано наймане військо іноземного типу (автораменту). Військо поділялося на піхоту й кінноту. На чолі підрозділів стояли офіцери іноземці, а рядовими жовнірами служили вихідці з різних земель Речі Посполитої.

Дислокувалися кварцяні хоругви й роти здебільшого в Україні, на кордоні Дикого Поля, а підпорядковувалися заступникові великого коронного гетьмана, який дістав назву «гетьмана на Полі», або «польного гетьмана». Король надавав їм уряд сенаторський, призначаючи на відповідну сенаторську посаду каштеляна чи воєводи в українських воєводствах. Це було вкрай важливо, аби надати польному гетьманові можливість керувати в разі потреби й посполитим рушенням відповідних воєводств і повітів. Верховне головнокомандування здійснював король, котрий, як правило, доручав це виконувати великому коронному та польному гетьманам.