Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 188
В. М. Горобець
Велетенські земельні обшири лише номінально підлягали державному контролю. По суті, це були своєрідні квазідержави, де дієвою була лише влада магната, оточені власною адміністрацією, військами, фіскалами, потужними зв’язками при королівському дворі, сенаті, можливостями впливати на ухвали сейму тощо.
На коронних землях, подібних до українських (велетенських за розмірами), магнатських латифундій не існувало. Проте слід мати на увазі, що вартість землі у Великопольщі, наприклад, була значно вищою, аніж на неспокійному пограниччі в Україні. Крім матеріальних статків, критерієм належності до магнатських родин виступав також чинник доступу до влади. Збереження в родині представниками декількох її поколінь місця в сенаті — один із проявів владних можливостей і престижу. Іншими його проявами були можливості впровадження свого впливу на учасників сеймів і сеймиків, наближеність до короля тощо.
Шляхта в цей час також не була однорідною. Тогочасні джерела розрізняли шляхту заможну (або «собіпан»), яка володіла одним чи кількома фільварками (господарствами), у яких працювали залежні холопи. Така шляхта була економічно незалежною та політично дієздатною. Власне, саме з цього середовища виростали лідери екзекуційного руху. У загальній структурі шляхетського стану її частка становила приблизно 1/3.
Шляхта
На Київщині ще з великокнязівських часів мешкало чимало військових (кінних) слуг, які юридично й економічно були прив’язані до замків — за несення військової служби при замку вони користувалися всіма прерогативами військового (лицарського) права, але не мали особистого шляхетства. Найнижчу соціальну страту провідної верстви становили