Читать «Свідок обвинувачення та інші історії» онлайн - страница 123

– Оце так! – сказала вражена Ів. – Скільки це в доларах?

Леді Мерровей аж викрикнула.

– І ви носите такий камінь із собою? – докірливо сказала вона. – Тридцять тисяч фунтів!

Її затемнені вії затремтіли.

Місіс Растінґтон тихо мовила:

– Це багато грошей… Але й чари самого каменя… Він прекрасний.

– Просто шматок вуглецю, – сказав Еван Ллевеллін.

– Я завжди розумів, що складністю у викраденні дорогоцінностей є «збут», – мовив сер Джордж. – Посередник бере левову частку… Що таке?

– Ну ж бо, – збуджено сказала Ів. – Починаймо. Витягуйте діамант і повторіть те, що ви говорили минулого вечора.

Містер Лезерн глибоким меланхолічним голосом сказав:

– Я прошу вибачення за свою дитину. Вона добряче завелась.

– Досить, старий, – сказала Ів. – Починайте, містере Поінтц…

Посміхаючись, містер Поінтц понишпорив у внутрішній кишені. Він щось вийняв. Предмет лежав на долоні, виблискуючи на світлі.

Діамант…

Досить сухо містер Поінтц повторив те, що зміг пригадати зі своєї вчорашньої промови на «Веселій русалці».

– Мабуть, ви, леді та джентльмени, хотіли б глянути на нього? Це надзвичайно красивий камінь. Я називаю його Вранішня Зоря, він, до речі, мій талісман: ношу із собою повсюди. Хотіли б побачити його?

Він передав камінь леді Мерровей, яка, узявши його, захоплено вигукнула й передала діамант містеру Лезерну, котрий якось неприродно сказав: «Досить гарний. Так, досить гарний» – і, у свою чергу, передав його Ллевелліну.

У той момент увійшли офіціанти, і в процедурі відбулася невелика заминка. Коли вони знову пішли, Еван сказав: «Дуже гарний камінь» – і передав його Лео Стейну, який не переймався коментуванням, а швидко передав Ів.

– Навдивовижу чудовий! – вигукнула Ів надто враженим голосом.

– Ой! – раптом злякано вигукнула вона, коли він вислизнув із її руки. – Я його впустила.

Вона відсунула стілець і залізла під стіл, щоб пошукати його. Сер Джордж праворуч від неї зігнувся також. У метушні скинули бокал зі столу. Стейн, Ллевеллін і місіс Растінґтон – усі допомагали в пошуках. Нарешті приєдналася леді Мерровей.

Тільки містер Поінтц не брав участі в дійстві. Він сидів на своєму місці, попиваючи вино та їдко посміхався.

– Ой-йой, – сказала Ів усе ще своїм награним тоном. – Як жахливо! Куди міг він закотитися? Я ніде не можу його знайти.

Один за одним усі, хто допомагав у пошуках, піднялися на ноги.

– Поінтце, він зник, – сказав сер Джордж, посміхаючись.

– Дуже гарно втілено, – мовив містер Поінтц, схвально киваючи. – З тебе вийде чудова акторка, Ів. Тепер запитання: ти його кудись заховала чи він у тебе?

– Обшукайте мене, – сказала драматично Ів.

Очі містера Поінтца відшукали велику ширму в кутку кімнати.

Він кивнув у той бік, а тоді глянув на леді Мерровей і місіс Растінґтон.

– Леді, чи не були б ви такі люб’язні…

– Чому ж, звісно, – посміхаючись, сказала леді Мерровей.

Обидві жінки піднялися.

Леді Мерровей мовила:

– Не переживайте, містере Поінтц. Ми гарненько її обшукаємо.

Вони втрьох пішли за ширму.

У кімнаті було спекотно. Еван Ллевеллін відчинив вікно навстіж. Проходив продавець газет.