Читать «Свідок обвинувачення та інші історії» онлайн - страница 122

І старий Лео! Він не ставав молодшим чи худішим. І в блаженному незнанні, що його партнер наразі подумав точно те саме про нього, містер Поінтц виправив містера Лезерна в тому, що сардини пов’язані з Девоном, а не з Корнволлом, і налаштувався отримати задоволення від вечері.

– Містере Поінтц? – промовила Ів, коли перед ними поставили тарілки з гарячою скумбрією, і офіціанти вийшли із зали.

– Так, юна леді?

– А ви маєте той великий діамант зараз тут? Той, що ви нам показували минулого вечора й говорили, що завжди носите із собою?

Містер Поінтц пирснув.

– Усе правильно. Мій талісман, як я його називаю. Так, я маю його із собою, усе гаразд.

– Я думаю, що це страшенно небезпечно. Хтось міг би поцупити його у вас у натовпі на ярмарку.

– Не думаю, – сказав містер Поінтц. – Я про це подбаю.

– Але могли б, – наполягала Ів. – У вас в Англії є гангстери, як і в нас, правда?

– Вони не дістануть Вранішню Зорю, – сказав містер Поінтц. – По-перше, він у спеціальній внутрішній кишені. І в будь-якому випадку старий Поінтц знає, що робить. Ніхто не збирається красти Вранішню Зорю.

Ів засміялася.

– Б’юся об заклад, я могла б її вкрасти.

– Б’юся об заклад, що ні, – моргнув їй у відповідь містер Поінтц.

– Змогла б. Я думала про це вчора перед сном – після того, як ви передали її кругом столу, щоб ми подивилися. Я придумала справді хитрий спосіб викрадення.

– І що то за спосіб?

Ів схилила голову набік, її світле волосся схвильовано погойдувалося.

– Я не скажу вам… зараз. Що ставите, що я не зможу?

Спогади про юність з’явилися в голові містера Поінтца.

– Півдюжини пар рукавичок, – мовив він.

– Рукавички! – з огидою вигукнула Ів. – Хто носить рукавички?

– Гаразд, ти носиш шовкові панчохи?

– Уже краще. Моя найкраща пара «пустила стрілку» сьогодні вранці.

– Тоді дуже добре. Півдюжини пар найкращих шовкових панчіх…

– Ого, – блаженно мовила Ів. – А вам?

– Ну, мені потрібен новий кисет для тютюну.

– Добре. Домовилися. Хоча ви не отримаєте кисет для тютюну. Тепер я скажу, що вам потрібно зробити. Ви мусите передати його по колу так, як минулого вечора…

Вона раптово замовкла, оскільки ввійшли два офіціанти, щоб забрати тарілки. Коли вони почали наступну страву з курки, містер Поінтц сказав:

– Запам’ятай, юна леді, якщо все відбудеться по-справжньому, я викличу поліцію, і тебе обшукають.

– Я не проти. Але вам не потрібно бути настільки реалістичним, і втягувати сюди поліцію. Леді Мерровей або місіс Растінґтон можуть мене обшукати, якщо ви наполягаєте.

– Ну, тоді домовилися, – сказав містер Поінтц. – Ким ти плануєш бути? Першокласною крадійкою коштовностей?

– Я могла би зробити це своєю професією, якщо це справді оплачується.

– Якщо втечеш із Вранішньою Зорею, то розбагатієш. Навіть якщо його повторно огранувати, той камінь вартував би понад тридцять тисяч фунтів.