Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 96

– А потім? – запитав Калґарі.

Г’юїш знизав плечима.

– Ну, рано чи пізно вони розчаровувалися. Але обвинувачень не висували. Не бажали нікому зізнаватися, що їх одурили. Так, це досить безпечний курс.

– А як щодо шантажу? – вставив Калґарі.

– Принаймні нам про це не повідомляли, – сказав Г’юїш. Зауважте, я б не легковажив цим. Так би мовити, легеньке шантажування. Просто один чи два натяки. Листи. Дурнуваті листи. Щось таке, про що їхні чоловіки не повинні були дізнатися. У такий спосіб він змушував жінку мовчати.

– Розумію, – мовив Калґарі.

– Це все, що ви хотіли знати? – перепитав Г’юїш.

– Є один член сім’ї Арґайл, із яким я ще не зустрічався, – пояснив Калґарі. – Старша дочка.

– А, місіс Дюррант.

– Я їздив до неї додому, проте там замкнено. Мені відповіли, що її з чоловіком немає.

– Вони в Сонячному Розі.

– Досі там?

– Так. Він волів залишитися. Як мені відомо, – додав Г’юїш, – містер Дюррант проводить щось на кшталт розслідування.

– Він же каліка?

– Так, поліомієліт. Дуже сумно. Бідолаха не знає, куди себе приткнути. Ось чому він так жадібно взявся за це вбивство. Вважає, щось зможе знайти.

– А зможе? – докинув Калґарі.

Г’юїш стенув плечима.

– Можливо, – припустив він. – Вочевидь, у нього більше шансів, ніж у нас. Він знає сім’ю та має розвинену інтуїцію. До того ж він розумний.

– Гадаєте, йому вдасться?

– Можливо, – повторив Г’юїш, – але навіть якщо й так, нам він не зізнається. Вони збережуть це в сім’ї.

– Комісаре, а ви самі знаєте, хто винен?

– Докторе Калґарі, вам не варто ставити мені таких запитань.

– Це означає, що ви знаєте?

– Можна вважати, що знаєш багато, – повільно заговорив Г’юїш, – але без доказів зробити можна зовсім небагато, хіба ні?

– І неможливо дістати необхідні докази?

– О! Ми дуже терплячі, – зауважив Г’юїш. – Ми намагаємося.

– Що станеться з ними всіма, якщо вам не вдасться? – запитав Калґарі, нахилившись уперед. – Ви про це не думали?

Г’юїш подивився на нього.

– Сер, адже саме це вас турбує?

– Вони мусять знати, – мовив Калґарі. – Що б не трапилося, вони повинні знати.

– Вам не здається, що вони знають?

Калґарі похитав головою.

– Ні, – протягнув він, – саме в цьому й біда.

II

– О, – видала Морін Клеґґ, – це знову ви!

– Дуже-дуже перепрошую, що турбую вас, – попросив вибачення Калґарі.

– О, ви зовсім мене не турбуєте. Заходьте. Сьогодні в мене вихідний.

Калґарі з’ясував це ще до свого приходу.

– Джо буде за хвилину, – повідомила Морін. – Я більше не бачила в газетах повідомлень про Джеко. Тобто відтоді, як писали, що він отримав повне помилування. Було трохи про запит у парламент, а потім повідомлення, що він того точно не робив. Але більше нічого не пишуть про дії поліції та про те, хто це скоїв. Вони зізналися?

– А у вас є якісь ідеї?