Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 98

– Патологічний, – нагадав він.

– Так, Джекі – це, вочевидь, патологічний випадок. Знаєте, він міг бути таким милим, – сказала вона. – Він був чудовим. Розповідав так, що вірилося кожному його слову.

– Йому, напевно, так треба було, – вставив Калґарі.

– Я тобі в матері годжуся, – говорила я йому, – а він говорив, що дівчатка його не цікавлять. Він говорив, що дівчатка ще не дозріли. Говорив, що його приваблюють досвідчені та зрілі жінки.

– Він був дуже у вас закоханим? – запитав Калґарі.

– Говорив, що так. Скидалося на те, що був… – Її губи тремтіли. – Але гадаю, його цікавили гроші.

– Необов’язково, – заперечив Калґарі, уникаючи правди. – Знаєте, можливо, він і справді захопився. Тільки… просто був непорядним.

Патетичне обличчя середнього віку трохи просвітліло.

– Так, – ухопилася за це вона, – приємно вважати, що так. Так воно й було. Ми планували разом поїхати до Франції чи Італії, якщо ця схема спрацює. Він говорив, що потрібен лише невеликий капітал.

«Невигадливий прийом», – подумав Калґарі та запитав себе, скільки ще зворушених жінок упіймалися на цей гачок.

– Не знаю, що на мене найшло, – зізнавалася вона. – Я б зробила для нього все… все.

– Я переконаний, що це саме так, – вставив Калґарі.

– Насмілюся додати, – гірко промовила вона, – що не тільки я.

Калґарі підвівся.

– Дуже добре, що ви мені все це розповіли, – сказав він.

– Тепер він мертвий… Але я ніколи його не забуду. Його мавпяче обличчя! Він умів так сумно подивитися, а потім розсміятися. Він умів знайти підхід. Він був не таким уже й поганим, я впевнена, він не зовсім поганий.

Вона з тугою поглянула на нього.

Але Калґарі не мав відповіді.

Розділ двадцять перший

Ніщо не віщувало Філіпу Дюрранту, що цей день відрізнятиметься від інших.

Він навіть не уявляв, що сьогодні раз і назавжди визначиться його майбутнє.

Він прокинувся в доброму самопочутті та гуморі. Сонце, бліде осіннє сонце світило у вікно. Кірстен принесла йому телефонне повідомлення, що покращило його й так гарний настрій.

– Тіна прийде на чай, – поділився він із Мері, коли та ввійшла до кімнати зі сніданком.

– Справді? О, так, звісно, вона ж не працює сьогодні після обіду?

Голос Мері був стурбованим.

– Що сталося, Поллі?

– Нічого.

Вона почистила йому від шкаралупи верх яйця. Він одразу відчув роздратування.

– Поллі, я все ще можу користуватися руками.

– О, я гадала, тобі краще не напружуватися.

– Скільки, на твою думку, мені років? Шість?

Вона, здавалося, трохи здивувалася. Потім відкарбувала:

– Сьогодні приїжджає Естер.

– Справді? – Він говорив невиразно, бо прокручував собі в голові, як краще повестися з Тіною. Потім побачив вираз обличчя своєї дружини.

– Заради Бога, Поллі, ти вважаєш, що я відчуваю пристрасть до цієї дівчини?

Вона відвернулася.

– Ти завжди кажеш, що вона така мила.

– Так і є. Якщо комусь подобаються гарні вилиці та неземні риси. – І сухо додав: – Та навряд чи роль спокусника для мене.

– Тобі б цього хотілося.

– Не сміши, Поллі. Я ніколи не знав, що ти ревнива.

– Ти нічого про мене не знаєш.

Він почав це спростовувати, проте замовк. Від приголомшення, як мало він знав про Мері.