Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 93

– Я тоді того не знав, – почав Сиріл. – Я був дитиною. Це сталося два роки тому. Звісно, тепер я знаю краще.

– Ті мікромобілі, – втрутилася його мама, – на той час це було щось зовсім нове. Поблизу таких не мав ніхто, тому природно, що коли він побачив автівку, таку яскраво-червону, то не зрозумів, що це звичайний автомобіль. І коли наступного ранку ми почули, що місіс Арґайл убили, Сиріл сказав мені: «Мамо, це росіяни. Вони прибули сюди на своєму супутнику, забрали її і вбили». «Не мели дурниць», – сказала я. А пізніше того самого дня, звісно, ми почули, що її сина заарештували за це.

Комісар Г’юїш іще раз терпляче звернувся до Сиріла.

– Як я розумію, це було ввечері? Ти не пам’ятаєш, коли саме?

– Я саме пив чай, – промовив Сиріл, намагаючись пригадати та важко дихаючи. – І мама була в інституті, тож я знову трохи погуляв із хлопцями, і ми захотіли трохи пройтися та подалися до нової дороги.

– Цікаво, що ви там робили, – сказала його мати.

Утрутився констебль Ґуд (саме він привів цей багатообіцяючий доказ). Йому було чудово відомо, чим Сиріл та інші хлопчаки займалися на новій дорозі. Кілька господарів з обуренням повідомили про зникнення хризантем, а йому було чудово відомо, що певні непорядні особи із селища таємно підмовляли хлопчаків красти для них квіти для продажу на ринку. Констеблю Ґуду було чудово відомо, що це не найвдаліший момент для порпання в колишніх правопорушеннях. Він важко протягнув:

– Місіс Ґрін, хлопчаки – це хлопчаки, вони просто собі вештаються.

– Так, – погодився Сиріл, – ми просто грали в якусь гру. І там я побачив його. «Нічого собі, – сказав я, – а це що таке?» Звісно, тепер я знаю. Я вже не дурна дитина. Це був просто один із тих мікромобілів. Яскраво-червоний.

– А час? – терпляче допитувався комісар Г’юїш.

– Ну, як я і кажу, я випив чай і ми пішли гуляти. Я почув, як б’є годинник, і подумав: «Ого, мама прийде додому та хвилюватиметься, якщо мене не буде». Тож я пішов додому. Я сказав їй, що думав, що я бачив російський супутник. Мама сказала, що це все неправда, але це було не так. Тільки так, тепер я вже краще знаю, що то було. Розумієте, тоді я був іще малим.

Комісар Г’юїш запевнив, що розуміє. Після ще декількох запитань він відпустив місіс Ґрін і її нащадка. Констебль Ґуд стримів позаду із задоволеним виглядом молодшого по службі, що зарекомендував себе та сподівається на схвалення.

– Мені раптом спало на гадку, – промовив констебль Ґуд, – що цей хлопчик говорив щось про росіян, які вбили місіс Арґайл. І я собі подумав: «Ну, це ж може щось означати».

– Це таки щось означає, – погодився комісар. – Міс Тіна Арґайл має червоний мікромобіль, і схоже, мені доведеться поставити їй іще кілька запитань.

ІІІ

– Міс Арґайл, ви були там тієї ночі?

Тіна поглянула на комісара. Її руки вільно лежали на колінах, а темні некліпаючі очі нічого не виражали.

– Це було так давно, – сказала вона, – що я справді не пам’ятаю.

– Там бачили ваш автомобіль, – зазначив Г’юїш.

– Справді?

– Та ну ж бо, міс Арґайл. На наше прохання розповісти про ваші переміщення тієї ночі ви повідомили нам, що поїхали додому та більше того вечора не виходили. Ви приготували собі вечерю і слухали грамофон. Так от, це неправда. Якраз перед сьомою годиною ваш автомобіль помітили на дорозі неподалік Сонячного Рогу. Що ви там робили?