Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 89

Естер простягнула руки.

– Не знаю, – слізно вигукнула вона. – Я просто не знаю. Я… Це жахливо, але я боюся всіх. Складається враження, що кожен приховує ще одне обличчя. Лиховісне, незнайоме обличчя. Я не впевнена навіть, що батько – це батько. А Кірстен говорить, що я нікому не повинна довіряти, навіть їй. Я дивлюся на Мері та відчуваю, що нічого про неї не знаю. І Ґвенда – мені завжди подобалася Ґвенда. Я раділа, що батько збирається з нею одружитися. Але тепер я більше не впевнена в Ґвенді. Я сприймаю її як якусь інакшу, безжалісну і мстиву. Я не знаю, хто є хто. І всі навколо страшенно нещасні.

– Так, – погодився Калґарі, – я добре це собі уявляю.

– Так багато нещастя, – додала Естер, – що я навіть відчуваю: убивця теж нещасний. І йому, мабуть, зараз найгірше… Як ви гадаєте, це можливо?

– Гадаю, можливо, – сказав Калґарі. – Проте сумніваюся… Звісно, я не експерт, однак сумніваюся, що вбивці спроможні бути нещасними.

– А чому ні? Як на мене, це найгірше відчуття: знати, що ти когось убив.

– Так, – підтвердив Калґарі, – це страшна річ. Тому, вочевидь, лише два типи людей можуть бути вбивцями. Такі, кого не страшить когось убити, такі, хто каже собі: «Ну, звісно, жаль було це робити, але так було потрібно для мого благополуччя. Зрештою, це не моя вина. Я просто повинен був це зробити». Або ж…

– Так? – спитала Естер. – Який інший тип убивць?

– Зауважте, це лише мої припущення, я не знаю, проте припускаю, що якби ви були, як ви це називаєте, іншим типом убивці, то не змогли б жити зі своїм нещастям від того, що ви зробили. Ви тоді мусили б або ж зізнатися, або переписати для себе цю історію. Звалити провину на когось іншого, зі словами: «Я б ніколи так не вчинила, якби таке-от не сталося. Я не вбивця, тому що я не хотіла цього робити. Просто так сталося, це не я, просто така доля». Ви розумієте, про що я?

– Так, – відповіла Естер, – і це дуже цікаво. – Вона прикрила очі. – Я просто намагаюся думати.

– Так, Естер, – погодився Калґарі, – думайте. Думайте якомога глибше, оскільки, щоб допомогти вам, я мушу бачити все вашими очима.

– Мікі ненавидів матір, – повільно промовила Естер. – Завжди ненавидів… Хтозна-чому. Тіна, здається, любила її. Ґвенда не любила. Кірстен завжди була лояльною до матері, хоча не завжди визнавала мамину слушність щодо всього, що робила. Батько… – вона надовго замовкла.

– Так? – підказав Калґарі.

– Батько дуже змінився, – знайшлася з відповіддю Естер. – Після маминої смерті, знаєте, він став зовсім інакшим. Не таким, так би мовити, відстороненим. Він став більш людяним, більш живим. Але тепер він повернувся в тінь, і до нього не дістатися. Я не знаю, що він відчував до мами, справді не знаю. Гадаю, коли вони одружувалися, він її любив. Вони ніколи не сварилися, але я не знаю, що він до неї відчував. О, – вона знову махнула руками, – нікому ж не відомо, що відчувають інші, хіба ні? Я про те, що ховається за їхніми обличчями, за їхніми добрими повсякденними словами? Можливо, вони сповнені ненависті, любові чи відчаю, а нікому не відомо! Це страшно… О, докторе Калґарі, це страшно!