Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 87

– Ні, – заперечив Калґарі, перебиваючи її. – Я не скажу нічого такого. Естер, це моя справа. Я згоден із вами. Коли щось починаєш, треба це закінчити. Я відчуваю це так само, як і ви.

– О! – Естер зашарілася. Раптом, як це з нею траплялося, вона погарнішала. – Тож я не сама! – вигукнула вона. – Зі мною хтось є.

– Так, моя люба. Ви не самі – якщо я можу чимось прислужитися. Досі від мене не було багато користі, але я намагаюся і ніколи не перестану намагатися допомогти. – Він сів і присунув свій стілець ближче до неї. – Тепер розкажіть мені все, – попросив він. – Усе так погано?

– Розумієте, це хтось із нас, – почала Естер. – Ми всі це знаємо. Приїхав містер Маршалл, і ми вдали, що віримо, ніби хтось проник до будинку, проте він знав, що це не так. Це хтось із нас.

– А ваш молодий чоловік… Як його на ім’я?

– Дон. Дональд Крейґ. Він лікар.

– Дон вважає, це ви?

– Він боїться, що це я, – відповіла Естер. Вона драматично заламала руки та подивилася на нього. – Можливо, ви теж вважаєте, що це я?

– О ні, – заперечив Калґарі. – О ні, мені добре відомо, що ви не винуваті.

– Ви так говорите, ніби впевнені.

– Я абсолютно впевнений, – підтвердив Калґарі.

– Але чому? Як ви можете бути певні?

– Через те, що ви сказали мені, коли я вийшов із будинку після того, як усе вам розповів. Ви пам’ятаєте? Те, що ви сказали мені про невинуватість. Ви не могли б цього сказати, ви не могли б цього відчути, якби були винуватою.

– О, – вигукнула Естер. – О, яке полегшення! Знати, що є хтось, хто справді так вважає!

– А тепер, – продовжив Калґарі, – ми можемо це спокійно обговорити?

– Так, – погодилась Естер. – Тепер, тепер я почуваюся зовсім по-інакшому.

– Просто з цікавості, – сказав Калґарі, – (але добре тримайте в голові, що я про це думаю), чому хтось хоч на мить міг припустити, що ви вбили свою прийомну матір?

– Я могла би це зробити, – зізналась Естер. – Я часто цього бажала. Іноді просто божеволіла від люті. Почувалася такою нікчемною, такою безпорадною. Мама завжди була такою спокійною і такою недосяжною, завжди все знала, завжди мала рацію. Іноді я думала: «О! Як я хочу її вбити». – Вона глянула на нього. – Ви розумієте? Ви ніколи не відчували такого замолоду?