Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 82
Агата Крісті
– Якийсь моряк, напевне. Ймовірно, матрос-індієць. Мама, – сухо додав Лео, – не змогла пояснити.
– Ніколи не знаєш, як вона зреагує на щось. Або про що вона думає. Вона так мало говорить. – Філіп призупинився, а тоді видав запитання: – Що їй відомо про цю справу такого, чого вона не каже?
Він побачив, як рука Лео Арґайла, що перегортала папери, зупинилася. Хвилинна пауза, а потім Лео запитав:
– Чому ти вирішив, що вона не каже всього, що їй відомо?
– Сер, це цілком очевидно, хіба ні?
– Мені це не очевидно, – заперечив Лео.
– Їй щось відомо, – повторив Філіп. – Щось руйнівне. Гадаєте, про когось конкретно?
– Я думаю, Філіпе (даруй, що я так кажу), досить нерозумно вибудовувати здогадки про все це. Можна дуже легко понавигадувати собі зайвого.
– Ви мене застерігаєте, сер?
– Чи це справді тебе стосується, Філіпе?
– Маєте на увазі, що я не поліцейський?
– Так, це те, що я маю на увазі. Це обов’язок поліції – вести слідство.
– А ви не хочете розслідувати?
– Можливо, – припустив Лео, – я боюсь того, що міг би дізнатися.
Філіп збуджено стиснув рукою крісло. І тихо проговорив:
– Мабуть, ви знаєте, хто це зробив. Знаєте, сер?
– Ні.
Різкість і рішучість відповіді Лео вразили Філіпа.
– Ні, – повторив Лео, поклавши руку на стіл. Раптом він перестав бути кволою, виснаженою, замкненою особою, так добре знайомою Філіпові. – Я не знаю, хто це зробив! Ти чуєш? Я не знаю. У мене немає щонайменшого поняття. І я… я не хочу знати.
Розділ сімнадцятий
– Естер, люба, що ти робиш? – запитав Філіп.
Він їхав у своєму візку коридором, де Естер саме визирала з вікна. Вона відскочила від вікна.
– А, це ти, – зронила вона.
– Споглядаєш всесвіт чи замислила самогубство? – поцікавився Філіп.
Вона зухвало подивилася на нього.
– І чому ти так вирішив?
– Вочевидь, ти міркувала саме про це, – сказав Філіп. – Але, Естер, якщо ти справді це розглядаєш, то вікно – погана ідея. Висоти недостатньо. Подумай про неприємність поламати руку чи ногу замість милосердного забуття, якого ти так прагнеш?
– Із цього вікна Мікі спускався вниз по магнолії. Це був його таємний вхід і вихід. Мама так про це й не довідалась.
– О, про що тільки батьки навіть не здогадуються! Про це можна написати книгу. Але, Естер, якщо ти замислила самогубство, то краще стрибнути з літнього будиночка.
– Там, де він виступає над річкою? Так, там одразу розіб’єшся об каміння!
– Твоя проблема, Естер, у тому, що в тебе надто бурхлива уява. Більшість цілком би задовольнилася газовою духовкою чи величезною дозою снодійного.
– Я рада, що ти тут, – несподівано видала Естер. – Ти ж не проти потеревенити про все на світі?
– Ну, якщо відверто, то більше мені тут зайнятися нічим, – відповів Філіп. – Ходімо до моєї кімнати, ще трохи потеревенимо. – Доки вона вагалася, він продовжував: – Мері внизу, взялася власноруч готувати мені смачну й легку ранкову потраву.
– Мері не зрозуміла б, – мовила Естер.
– Так, – погодився Філіп, – Мері не зрозуміла б зовсім.
Філіп покотив свій візок, а Естер пішла поруч. Вона відчинила двері до вітальні, і він заїхав туди. Естер попрямувала за ним.