Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 83

– Але ти ж розумієш, – зауважила Естер. – Чому?

– Ну, знаєш, іноді буває, що людина замислюється над такими речами… Наприклад, зі мною це, вперше трапилося, коли я дізнався, що можу стати калікою на все життя…

– Так, – протягнула Естер, – це, мабуть, жахливо. Жахливо. Ти ж був пілотом, так? Ти літав.

«І над світом ти летиш як фанера над Парижем», – погодився Філіп.

– Пробач мені, – перепросила Естер. – Справді, вибач. Мені слід було подумати про тебе, виявити трохи більше співчуття!

– Слава богу, ти цього не зробила, – зазначив Філіп. – Але в будь-якому разі цей час уже минув. Знаєш, людина до всього звикає. Естер, ти не можеш одразу збагнути цінності того, що маєш. Але ти прийдеш до цього. Хіба що спочатку скоїш щось необачне й дуже нерозумне. Тепер розповідай мені все. Що сталося? Припускаю, ти посварилася зі своїм хлопцем, тим чванькуватим молодим лікарем. Це так?

– Не просто посварилася, – уточнила Естер. – Набагато гірше, ніж просто посварилася.

– Усе владнається, – сказав Філіп.

– Ні, не владнається, – заперечила Естер. – Це не владнається ніколи.

– Ти така неординарна. У тебе все тільки чорне та біле? І ніяких півтонів.

– Я не можу нічого із цим удіяти, – зізналася Естер. – Я завжди була такою. Усі мої задумки… Усе, що я могла зробити чи хотіла зробити, завжди складалося не так. Я хотіла жити власним життям, бути кимось, щось зробити. І нічого не вдавалось. Я ні на що не здатна. Я часто задумувалася про самогубство. Ще із чотирнадцяти років.

Філіп із цікавістю дивився на неї. Потім спокійним голосом промовив:

– Звісно, зазвичай суїцид скоюють у віці чотирнадцяти чи п’ятнадцяти років. Це такий вік, коли все дуже непропорційно. Хлопці вбивають себе, бо вважають, що не складуть іспитів, а дівчатка – тому що їхні матері не пускають їх у кіно з хлопцем, який, на їхню думку, зовсім не пара доньці. Це такий період, коли сприймається загострено все. Радість чи відчай. Сум чи неймовірне щастя. Проте це минає. Естер, твоя проблема в тому, що в тебе це ніяк не минає, хоча мусило б.

– Мама завжди мала слушність, – продовжила Естер. – Коли забороняла мені робити те, що я хочу. Вона мала рацію, а я ні. Я не могла цього витримати. Я просто не могла цього витримати! Тому й вирішила, що повинна бути хороброю. Повинна жити власним життям. Повинна випробувати себе. Та все склалося не так. Я виявилася поганою актрисою.

– Звісно, що так, – погодився Філіп. – Ти недисциплінована. Не можеш, як кажуть у театральних колах, вжитися в роль. Моя дівчинко, ти надто емоційна. Ти й зараз уже драматизуєш.

– І ще я тоді вирішила почати справжні стосунки, – додала Естер. – Не дурнуваті дівочі штучки. Старший чоловік. Одружений і нещасливий.

– Типова ситуація, – не здивувався Філіп, – і, звісно ж, він тебе використав.

– Я гадала, це буде… велика пристрасть. Ти не глузуєш із мене? – замовкла вона, підозріло дивлячись на Філіпа.

– Ні, Естер, я не глузую з тебе, – ніжно відповів Філіп. – Я добре розумію, яке пекло ти пережила.

– Це була не велика пристрасть, – гірко промовила Естер, – а просто дешевий романчик. Усе те, що він розповідав мені про своє життя чи про дружину, виявилося неправдою. Я… я просто впала йому на голову. Я була дурною, дурною, маленькою дурепою.