Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 84

– Що ж, ти вчишся, іноді навіть на власних помилках, – підсумував Філіп. – Знаєш, Естер, тобі це не зашкодило. Радше допомогло подорослішати. Чи ще допоможе, якщо ти сама цього захочеш.

– Мама так добре на цьому зналася, – говорила далі Естер, і в її голосі забриніла образа. Вона прийшла й усе владнала, і сказала, що коли я справді хочу грати на сцені, то мені варто б вступити до акторської школи, щоб робити це добре. Але насправді я не хотіла грати на сцені – уже тоді знала, що не стану хорошою актрисою. Тому повернулася додому. Що ще я могла зробити?

– Та, мабуть, купу всього, – сказав Філіп. – Але це було найпростішим.

– О, так, – запально вигукнула Естер. – Як добре ти мене розумієш. Ти ж бачиш: я дуже слабка. Я завжди обираю найлегший шлях. І якщо повстаю проти цього, то завжди роблю це так по-дурному, що це не спрацьовує.

– Ти страшенно в собі невпевнена, чи не так? – ніжно запитав Філіп.

– Можливо, тому що я прийомна, – припустила Естер. – І до шістнадцяти років цього не знала. Знала про інших, а коли якось спитала про себе, то виявила, що теж прийомна. Через це почувалася жахливо – ніби не від світу цього.

– Жахливо, що ти так усе драматизуєш, – уставив Філіп.

– Вона не моя мати, – мовила Естер. – Вона ніколи не відчувала того, що відчувала я. Просто, поблажливо та люб’язно на мене дивлячись, вибудовувала власні плани щодо мене. О! Я її ненавиділа. Це жахливо, я знаю. Це жахливо, проте я її ненавиділа!

– Знаєш, – перервав Філіп, – насправді більшість дівчат проходить через ненависть до власної матері. Це не дивовижа.

– Я ненавиділа її, тому що вона мала рацію, – зізналась Естер. – Це жахливо, коли люди завжди мають рацію. Це змушує почуватися все більше та більше неадекватною. О, Філіпе, все так жахливо. Що мені робити? Що я можу вдіяти?

– Одружитися із цим своїм порядним молодим чоловіком, – порадив Філіп, – і заспокоїтися. Стати доброю дружиною лікаря. Чи для тебе цього не досить?

– Тепер він уже не хоче зі мною одружуватися, – скорботно промовила Естер.

– Ти впевнена? Він так тобі сказав? Чи тобі тільки здалося?

– Він думає, що це я вбила матір.

– О, – видав Філіп і хвилину помовчав. – А це була ти? – поцікавився він.

Вона обернулася до нього.

– Чому ти питаєш мене про це? Чому?

– Ну, цікаво було б знати, – відповів Філіп. – Просто для себе. Не для того, щоб повідомити про це поліції.

– Якби я вбила її, то, гадаєш, розповіла б тобі? – спитала Естер.

– Було б набагато розумніше не чинити так, – погодився Філіп.

– Він сказав мені, що знає, що це я її вбила, – проговорила Естер. – Він сказав мені, якщо я це визнаю, якщо я зізнаюся йому, то все буде гаразд, ми одружимось, і він про мене подбає. І що він не допустить, щоб це стояло між нами.

Філіп присвиснув.

– Ну й ну, – кинув він.

– І який сенс? – запитала Естер. – Який сенс доводити йому, що я її не вбивала? Він і так не повірить.