Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 79
Агата Крісті
– Як би я хотіла – о, як би я хотіла, – мовила Мері, – щоб ти облишив цю божевільну ідею та поїхав додому. Ми були такими щасливими. Усе складалося так добре… – Її голос обірвався, і вона відвернулася.
– Поллі! – Філіп занепокоївся. – Ти справді так переймаєшся? Я не усвідомлював глибини твого смутку.
Мері обернулася – з надією в очах.
– Тоді ти поїдеш додому й забудеш про це все?
– Я не зможу про це все забути, – заперечив Філіп. – Я продовжуватиму хвилюватися, бентежитися і думати. Залишімося тут принаймні до кінця тижня, Мері, а тоді – гаразд, побачимо.
Розділ шістнадцятий
– Тату, ти не проти, якщо я трохи побуду? – запитав Мікі.
– Ні, звісно, ні. Я радий. У тебе на фірмі все гаразд?
– Так, – відповів Мікі. – Я їм зателефонував. Повернуся аж після вихідних. Вони дуже лояльні щодо цього. Тіна теж залишається на вихідні, – додав він.
Він підступив до вікна, визирнув у нього, пройшовся кімнатою, тримаючи руки в кишенях і дивлячись на книжкові полички. Тоді озвався зривистим, несміливим голосом.
– Знаєш, тату, я справді ціную все те, що ви для мене зробили. Лише нещодавно я зрозумів… зрозумів, яким невдячним завжди був.
– Питання про вдячність не стояло ніколи, – промовив Лео Арґайл. – Ти мій син, Мікі. Саме так я завжди до тебе ставився.
– Дивне ставлення до сина, – зауважив Мікі. – Ти ніколи не наказував мені.
Лео Арґайл усміхнувся своєю відстороненою, замріяною усмішкою.
– Ти справді вважаєш, що це єдина функція батька? – запитав він. – Командувати своїми дітьми?
– Ні, – визнав Мікі. – Вважаю, що ні. – Він знову поквапливо заговорив: – Я був тупим дурнем, – сказав він. – Так. Тупим дурнем. Це якоюсь мірою смішно. Ти знаєш, що я хотів би робити, про що зараз думаю? Стати на роботу в нафтовій компанії у Перській затоці. Мати хотіла мене для початку влаштувати саме туди, у нафтову компанію. Але я не хотів у жодну з них. Сам від цього втік.
– Ти був у віці, – почав Лео, – коли прагнеш самостійності у виборі. І взагалі тобі не подобалося, коли щось вибирали замість тебе. Ти завжди був таким, Мікі. Коли ми хотіли купити тобі червоний светр, ти наполягав на синьому, хоч, мабуть, таки волів червоного.
– Правда, – зізнався Мікі, коротко засміявшись. – Я завжди був таким собі невдоволеним створінням.
– Просто молодий, – пояснив Лео. – Брикався. Сповнений страху перед вуздечкою, сідлом і контролем. Ми всі так почуваємося у якийсь час свого життя, та зрештою опановуємо себе.
– Так, вочевидь, так, – погодився Мікі.
– Я дуже радий, – мовив Лео, – що ти почав замислюватися над майбутнім. Знаєш, я не думаю, що робота демонстратором і продавцем машин гідна тебе. Вона нормальна, проте безперспективна.
– Мені подобаються машини, – зізнався Мікі. – Мені подобається витискати найкраще з них. Коли потрібно, я можу багато говорити. І заговорити зуби, і прихвалити… Однак я не насолоджуюся життям, хай йому грець. У будь-якому разі ця робота із моторним транспортом. Контролювати машинне устаткування – досить важливе заняття.