Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 159
Олександр Завара
Остапів світ зрушив із місця. Це був один із тих ударів, що їх витримати аж надто складно. Тому його першою реакцією було заперечення побаченого.
Попри все раптом засяяв промінь надії.
Звісно, Онопрієнків в Україні хоч греблю гати. І це не означає, що всі вони кровні родичі відомого серійного вбивці. Однак хвиля страху, що раптом насунулася на нього, і передчуття прийдешньої біди охопили хлопчину цілком.
Остап зірвався з місця й за мить опинився біля шафи. Там зберігався їхній з Максом одяг й особисті речі. Його трусило, мов у лихоманці, в очах тьмарилося, він ледве втримував рівновагу.
Йому потрібен Максів паспорт!
Остап ледь не відірвав й без того хиткі дверцята й відразу ж по лікті застромив обидві руки в приятелів мотлох. Так гарячково він ще ніколи в житті нічого не шукав.
Паспорт на ім’я Максима Анатолійовича Онопрієнка був затиснутий між конспектами та якоюсь книжчиною. Перегорнувши першу сторінку документа, Остап утупився в написане:
Якби хтось назвав подібне винятковим збігом, йому сміливо можна було б ставити діагноз: імбецил. Тут навіть дитина побачила б, що це аж ніяк не збіг.
Максів старий – відомий усьому світові серійний убивця, а мати каже, що її син таке саме чудовисько, як його батько, і тому лякає її до смерті.
Перед Остапом постала геть інша картина того, що з ними сталося. Кепський з нього детектив, якщо він так прорахувався, хоча як майбутній історик мав би прискіпуватися до найменших деталей.
Через власне нехлюйство й тупість він не помітив того, що мало б бути очевидним: їхня «Панночка з люстра», ймовірний убивця, який так їх жахав, від самого початку перебував прямісінько серед них. Поруч із ним самим… Отже, Макс знав усе і, ймовірно, зловтішався з Остапових намагань докопатися до суті подій.
Разом із цим Мафін відчув ще більший ляк, а той, своєю чергою, потяг за собою два питання: як його сусід міг убити Алекса, якщо весь час сидів поруч із ним самим, і куди все ж таки заподівся Богдан Юрчук?
59
ДУХ
Холодна вода не допомогла. Нервове тремтіння всіх м’язів настільки посилилося, що після вмивання Остап не знайшов нічого кращого, як всістися на підлозі, опершись спиною на стіну. У голові панував суцільний хаос, він відчував, що це тільки початок, і обов’язково буде ще гірше…
Разом із цим він згадав про Дару.
Вона наразі спілкувалася з Максом. Мабуть, як завжди, запропонувала йому кави чи ще чогось, навіть не підозрюючи, що поруч із нею – потенційний душогубець.
Остап знав, що відтепер не має права на помилку. Якщо схибить, це коштуватиме йому життя – і, звісно, не тільки йому.
Звівшись на ноги, він вирішив ще раз поговорити з Максовою матір’ю, однак цього разу більш уважно й ґрунтовно. Правда, перш за все належало повернути паспорт сусіда на місце.
