Читать «Блокбастер» онлайн - страница 82

– Днями Борна, сьогодні ти, завтра я чи хтось… Він, схоже, в будь-кому бачить убивцю з лісу.

– Не думаю. Швидше за все, він побачив, як ми з Борною стріляли в того скаженого з червоного «Форда», і в його голові склалася картинка, ніби це ми вбили його сина.

Церо кілька разів швидко затягнувся і запропонував мені сигарету.

– Але це нічого не міняє. Борна без сумніву їхній.

– Дякую, не треба, – відмовився я від курива. – Свої маю.

У касці в мене завжди лежало два-три забиті косяки. Я зняв каску, щоб вийняти один, і вперше побачив значок, який Черкез вночі пристебнув до неї у темряві. Пластиковий кружечок з літерою «А» висів з того боку, де було написано «Born To Kill», – зразу після першого слова. Я недовірливо усміхнувся і повернув каску до Черкеза, щоб і він міг прочитати новий напис. Черкез зітхнув і промовив:

– Borna to kill.

Випадок дав життя моєму новому девізу. Черкез глянув на мене.

– Пам’ятай, що я казав тобі вчора на посту. Долю конем не об’їдеш. Може, ти й для того і народився, щоб убити його.

У цей час коридором якраз проходив Товариш Замполіт і побачив напис на касці.

– Це граматично неправильно, – заявив він. – Треба: «To kill Borna».

Черкез зміряв його поглядом з голови до п’ят і в’їдливо проказав:

– Головне, що ти у нас правильний. І граматично, і політично.

Товариш Замполіт мовчки пішов далі в бік штабної кімнати. Церо підійшов до мене.

– Ти майже не спав останніми днями.

– Ноги тримають, значить, зі мною все гаразд.

– Іди снідай, а потім відпочинь трохи. О десятій нарада командирів бригад. Будеш супроводжувати Кватерника.

Черкез підійшов до нас і збуджено звернувся до командира:

– Церо! Ми ж щойно повернулися з варти!

– Я знаю, але інші теж були на завданнях.

Він подивився на мене і сказав благально:

– Тобі у нас найвища довіра. Кватерник не хотів нікого з поліції, особисто просив тебе у супровід. А є й хороші новини. Іншим я уже сказав. Завтра прибуває підкріплення. Нарешті матимете можливість з’їздити додому на вихідні. Звільнимо вас від усіх завдань, крім розвідки. Окрім того, надійшов й офіційний наказ. Хто з нашого підрозділу захоче демобілізуватися – всім підпишуть. Хто залишиться, дістане підвищення, навіть на командирські посади.

Черкез стрепенувся:

– А те, що ми досі робили?

– Повністю бере на себе поліція. Вас переведуть до новосформованого розвідувального взводу. На відміну від вас, всі до одного професіонали.

Черкез спалахнув:

– Чорт, а ми ж хто? Аматори, які граються у війну?

– Ми, Черкезе, актори, і для нас везуть дублерів на небезпечні епізоди.

– Припиніть обоє! Хіба ви не цього хотіли?

– Я хочу просто якомога швидше повернутися додому, – відповів я.

– І я також. І щоб війна швидше закінчилася, – додав Черкез.

– А мені начхати, закінчиться війна зі мною чи без. Я просто хочу додому.

Цероваць здивовано на мене подивився – уперше чув, щоб я скаржився.

– Тебе сьогодні згадували у штабі. Я запропонував тебе на посаду командира розвідників.

Я нічого не сказав. Думаю, Церо в ту мить зрозумів, що після стількох місяців війни я вже провів лінію і вирішив – із мене досить. Схоже, він не міг змиритися з цим фактом. Відходячи, проказав ще раз: