Читать «Блокбастер» онлайн - страница 81

Черкез засміявся.

– Ну, ну?

– Я дивлюся на нього, а він простягає до мене ручку… Знаєш, яка маленька долонька?

Він мені усміхнувся, я йому – вперше за останніх кілька днів.

Поручкалися. І уявляєш… Малий кладе мені в руку чотки.

Черкез скривився.

– Ой, не бреши.

– Хлопче, малий дав мені оці чотки, які я ношу. І ще сказав: «Це моєї бабусі. Вона дала мені, щоб вони захищали мене, коли лихі люди стріляють по місту».

Черкез дивився на мене зі сльозами в очах. А я говорив:

– Він дав мені чотки і повернувся до старого. Я геть розгубився. Ти розумієш, яка дивна ситуація? Бачу, люди на зупинці усміхаються, одна жінка обтерла сльози хустинкою. Я покликав малого, зняв кокарду з картуза й віддав йому.

Черкез зареготав.

– Черкезе! Бачив би ти обличчя того хлопчика. Таке щастя! Отакі очі!

– Ну слухай, малий тобі віддав чотки своєї бабусі. Ти можеш уявити, які вони дорогі?

– Отож. Значно дорожчі, ніж просив священик.

Черкез мовчки пересмикнув плечима, ніби від холоду.

Відчепив значок від вилоги куртки й подивився на мене.

– Дай каску.

Я зняв каску й простягнув йому. Він причепив значок на камуфльований чохол і надів каску мені на голову.

– Дарую.

До кінця зміни ми більше не говорили.

* * *

Перед сніданком я вже прокинувся. Узяв каску й спу – стився на перший поверх, де стояли Черкез, Цероваць і Божевільний Міле. Церо всоте повторював Міле, що його син має хороші оцінки. Поки я проходив повз них, продираючись крізь натовп, звичний під час сніданку, божевільний старий ошелешено супроводжував мене поглядом. Церо замовк і повернувся, намагаючись зрозуміти, що так спантеличило Міле. Ми стояли у коридорі точнісінько так, як кілька днів тому на дорозі перед дідовою хатою. Міле здивовано глянув на Церовця, намагаючись добрати, про що той каже. Очі його звузилися від гніву. Він відштовхнув Церовця плечем, підійшов до мене й схопив мене за руку. Повернувся до командира й загорлав:

– Які оцінки? Мій син мертвий!

Ми занепокоєно дивилися на діда. Старий повернувся знову до мене, вхопив мене за горло й почав щосили мене душити. Я повільно відвів його руки й легенько відштовхнув нападника від себе. Він спіткнувся, але Черкез підтримав його, щоб не впав. Міле подивився на Черкеза й Церо і пальцем показав на мене:

– Він убив мого сина!

Ми скам’яніли. Міле знову наскочив на мене:

– Ти вбив мого сина! Ти в лісі відрубав йому голову!

Церо з Черкезом розгублено стояли на місці. Хлопці, що йшли мимо, підхопили Міле й вивели його зі школи. Старого посадили на лавку в дворі, намагаючись заспокоїти. Божевільний голосно схлипував, поглядаючи на двері. Черкез ковтнув слину, дивлячись на Церовця.

– Церо… Він абсолютно збожеволів.

Цероваць стояв без руху, не знаючи, що сказати. Черкез підійшов до мене:

– То що, виходить – то не Борна?

Я посміхнувся, вклавши в порух губ усю свою іронію.

– Ти ж чув, що не Борна. Тепер же очевидно, що я.

Цероваць притулився до стіни, шукаючи сигарети в кишені куртки. Зітхнув, глянув на мене.