Читать «Блокбастер» онлайн - страница 64

* * *

На перше завдання він пішов із Церо – його і ще кількох хлопців командир викликав у ті самі казарми, звідки до нас прибув Швидкий. Командир частини викликав Церовця, бо в одного з солдатів стався нервовий зрив і тепер він тримав увесь підрозділ під прицілом. Як з’ясувалося, того дня, опівдні, він дізнався, що вбили його брата. Коли йому повідомили про це, він ніби збожеволів. Хлопця намагалися вгамувати, але марно. Хтось неправильно оцінив ситуацію і спробував задавити його агресією, тож хлопець схопив автомат, усівся з ним на ліжку, а всіх присутніх у казармі загнав у куток. Цілу годину півсотні людей вмовляло цього схибленого відпустити їх, але тому було байдуже. Спершу зателефонували в місцевий відділок внутрішніх справ – до нього було кілька хвилин пішки, тільки пошту оминути. Але цивільна поліція відмовилася висилати свій наряд до військових.

Церо зупинив своїх хлопців перед дверима спального приміщення і порадив зняти всі ознаки поліції, щоб не дратувати і так розлюченого солдата. Поки він інструктував підлеглих, Швидкий прослизнув між них і зайшов у кімнату, гойдаючись із боку на бік, як зайшов би у кафе. З руками у кишенях чорної байкерської шкірянки він проминув ліжко з озброєним солдатом, зупинився посеред кімнати і став роззиратися. Церо з хлопцями здивовано спостерігали з коридора, приготувавшись до чого завгодно. Втім, поява молодого безбородого пацана з коротким рудуватим волоссям найбільше здивувала заплаканого бійця на ліжку, який перевів автомат зі своїх товаришів на несподіваного відвідувача. Згодом Церо розповідав, що Швидкий весь цей час з абсолютно байдужим виглядом оглядав кімнату, ніби шукаючи щось. Усі збентежено завмерли, бо ніхто в казармі не міг збагнути, що цей панк тут забув. Немовби не помічаючи, що діється навколо, Швидкий зігнувся, зазирнув під одне ліжко й голосно спитав:

– Чорт, ну й де воно?

Боєць на ліжку опустив зброю, намагаючись зрозуміти хто цей молодий цивільний тип і що його сюди привело. Пізніше хлопці казали, що вперше й востаннє бачили, як Цероваць перехрестився. Швидкий і далі з руками в кишенях зазирав у всі кутки, самовпевнено походжаючи туди-сюди, аж поки зупинився навпроти озброєного порушника, зазирнув під його ліжко й вигукнув:

– А топтав би рак рака! Осьде!

Зчудований солдат аж відклав автомат, спостерігаючи за Швидким. Той діловито попрямував до виходу, солдатові ж довелося встати з ліжка й зазирнути під нього, аби побачити, що ж там таке. Нічого не знайшовши, боєць гукнув до Швидкого:

– Гей, малий! Що шукаєш?

Швидкий показав рукою, щоб той почекав, і покликав Церо з групою у кімнату:

– Хлопці, я знайшов. Он там.