Читать «Блокбастер» онлайн - страница 27

– Алкоголь розширює кровоносні судини. Тіло під впливом алкоголю швидше спливає кров’ю. Жодна нормальна людина не питиме спиртних напоїв, ідучи на бойове завдання.

Замполіт почервонів, Цероваць у нього за спиною ледве стримував сміх. У кімнаті повисла напруженість. Офіцери покликали нас, щоб представити журналістам доказ – тут всі ходять на межі смерті, воюють, ризикують… Виставили нас поперед себе наче свої витвори, виправдання влади, яку надають їхні звання.

Тільки схибнутий Міле усміхався. Це був старий із села, усі рідні якого загинули. Військові були його єдиним товариством – він частенько завертав до школи випити ракії з Церовцем. Я глянув на Черкеза. Він примружив одне око, наче від диму сигарети. Мені здалося, наче він зараз почне стріляти й усіх тут покладе.

Раукар засміявся, розрядивши напругу:

– Мудро, мудро. Оце такі наші бійці: знання і досвід, панове.

Борні стали аплодувати, а один фотограф підійшов до нас і сказав:

– Хлопці, станьте-но біля карти. Одну світлину, разом з командуванням.

Офіцери заправили уніформу й поставали один біля одного перед картою, яка простягалася від стелі аж до побитого паркету. На її полі численні умовні позначки показували позиції наших і ворожих частин. Ми всі вишикувалися рядком, щоб журналісти нас сфотографували, Борна ж тим часом залишився на місці, навіть не ворухнувшись. Він глянув на фотографа й спитав:

– Ви вже фотографували панів офіцерів?

Раукар підбадьорив Борну:

– Уже, вже. Наші копії вже зафіксовано. Підходьте!

– І знімки робили на цьому самому місці?

Раукар і Церо спохмурніли, ніби відчули, що насувається повторення того дня, коли Борна видав монолог перед лікарями, які робили щеплення.

– Борно, – Церо глянув на нього дружньо. – У чому проблема, синку?

Борна усміхнувся.

– Та які проблеми? Жодних. Просто перевіряю, чи є тут хоч хтось нормальний. Хоч один.

Він попрямував до дверей. На порозі зупинився і ще раз звернувся до командирів:

– Коли публікуватимете фотографії у газетах, майте на увазі, що на них буде видно частини карти з усіма позначками. Ну, на той випадок, якщо на тому боці ще не знають усіх наших позицій.

Ми вийшли зі штабу, не зачинивши за собою дверей.

Трійця

Ми доїхали до схилів пагорба, що височів за кілометр від моста. Через мост пролягала дорога до села, де стояла артилерійська батарея. Генерал Любо, командир батареї, уславився своїм коронним висловом: «До дупи калібр менше вісімдесяти», що стало майже девізом його підрозділу. Хлопці навіть замовили в місті нарукавні нашивки з цифрами «80» і написом навколо: «До дупи калібр менше». Якщо ви колись такі бачили, але не знали їхнього значення, то тепер знатимете.

Любо прозвали «генералом», хоч він був прапорщиком запасу, а неофіційне підвищення до генерала заслужив між своїми авторитарною командирською поведінкою – перед ним часом замовкали й значно вищі чини. Говорячи про щось, він гримів, як його гармати й міномети, завжди був похмурий і трохи нахилений уперед, наче кудись поспішав.