Читать «Блокбастер» онлайн - страница 15

– Чи міг би ти нам відповісти на кілька запитань? – вів далі Товариш Замполіт.

– Я докладно розповів Церовцю з поліції, але питайте все, що вас цікавить.

– Оцей, що ти його привів із собою…

Я його перебив:

– Він мене привів, не я його. Якби не він…

– То ти кажеш, цей тип сам, зі зв’язаними руками, убив трьох озброєних конвоїрів і перетягнув тебе через поле?

– Усе це я розповів Церовцю. І я не казав, що він їх убив. Поштрикав багнетом, а чи вони вижили, я не знаю.

– Звичайно. І ти сказав, що в хлопця амнезія?

– Ні, це сказав лікар Раукар. Мої слова – що той мені повідомив, мовляв, не може згадати свого імені й частини. Чи в нього амнезія – я не в курсі.

Лікар Раукар стукнув пальцем по дну сигаретної пачки, вийняв сигарету й швидко припалив. Він був із добровольців. Зголосився на службу, щойно почалися бої. Ще коли листоноші носили повістки, з яких навіть не було зрозуміло, чи їх розсилає їхня армія, чи наша, новостворена, Раукар уже був на фронті. Він записався звичайним рядовим, але через нестачу в армії медичних працівників його призначили в управління. У нашу бригаду він прибув на посаду бригадного лікаря. Ми навіть не уявляли, який він мав медичний фах. Та попри це з будь-якої нагоди смикали його за рукав – хоч кому болів зуб, хоч поперек схопило, чи пекло в сечовому каналі.

Лікар довгою цівкою випустив дим і поклав пачку на стіл.

– Я спілкувався з тим хлопцем і ось що можу сказати: по-перше, психологія і психіатрія – не моя царина.

– Лікарю, наскільки я знаю, ви гінеколог за фахом, тож у цій бригаді взагалі немає нікого, що було б із вашої царини, – засміявся бригадний Кватерник.

– Одначе ж, пане командире, в окопах частіше зустрінеш якусь манду, ніж у моїй приймальні.

Я був їм удячний за спроби розрядити ситуацію, але хотілося вже швидше закінчити цю розмову.

– Отже, як я сказав, це не моя царина, але одне я знаю достеменно. Майже завжди людина з амнезією не пам’ятає моменту, який викликав амнезію. Візьмімо за приклад автомобільну аварію. Останнє, що постраждалий пам’ятатиме, – точно не удар. Людина знатиме, що їхала в автомобілі, а далі – провал у пам’яті. Або, скажімо, згадаймо приклад шоку, викликаного…

– Згадаймо наш випадок, лікарю, – встряв Товариш Замполіт. – Хлопець каже, що сам-один вийшов проти танка, стріляв у нього, на що з танка відповіли вогнем, снаряд вибухнув неподалік, і він знепритомнів.

– Важко в це повірити. Практично неможливо, щоб він пам’ятав саму травму. Ймовірніше було б, якби він пам’ятав, як починався бій, може, навіть сам танк, але постріли й вибух… Я не впевнений.

Я вхопив з його столу пачку з сигаретами, не питаючи дозволу витяг одну й прикурив. Я був страшенно змучений нічною втечею, тому й подумав, що не мушу ні просити сигарету, ні питати дозволу закурити.