Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 191
Дэниел Киз
Кура порозпитував людей і дізнався, що більшу частину свого життя Шумейкер провів на високій посаді, тож для всіх умовно-звільнених в Огайо він був ледь не богом. Тож навіть якщо Біллі виграє суд — для самого Шумейкера нічогісінько не зміниться. Це була битва за життя лише для Біллі.
Кура розставив меблі в кабінеті так, щоб начальник сидів за столом навпроти Біллі. Протягом усіх цих років Мілліган був для нього лише іменем у звітах підлеглих, газетах і телевізійних новинах — і сьогодні Кура хотів, щоб Шумейкер нарешті побачив живу людину. Біллі у свою чергу сприймав Шумейкера як зло і втілення диявола. І судячи з фотокартки, яку Кура знайшов у документах, Шумейкер (чи, може, хтось інший у його установі) ставився до Біллі так само.
Наскільки було відомо Джиму, начальник відділу УДЗ мав неймовірну владу. Навіть судді не мали таких повноважень, бо на відміну від начальника могли діяти виключно за обмеженими інструкціями закону, Верховного суду, конституції та апеляційних судів. Для Шумейкера все було зовсім інакше. Відділ УДЗ не мав ні перед ким звітувати. Вони самі писали правила — і їх ніхто не перевіряв. За ними було останнє слово. Кура вважав, що така влада — можливість ухвалювати остаточні рішення, які не підлягають перевіркам чи критиці, — могла створити відчуття відособленості і стерти межі, за які не можна виходити.
Під час свідчень виявилося, що Шумейкер чудово обізнаний у справі Біллі, але водночас ніби уявлення не має, які саме документи в ній є. Курі постійно доводилося показувати йому папери, у яких було зафіксовано основні процедури його ж організації, і звіти, у яких місцеві представники відділу УДЗ підтверджували, що повідомляли терапевтів Біллі про його статус умовно-достроково звільненого та про обов’язок Біллі звітувати перед офіцерами. Шумейкер стверджував, що ці місцеві представники працювали самостійно і не звітували перед ним. Він наполягав, що Біллі було позбавлено статусу умовно-достроково звільненого ще в 1977-му, тож він мав ще тринадцять років провести у в’язниці.
Документація відділу УДЗ була не дуже зручно організована: папери не було впорядковано ні за хронологією, ні за типом. Справа Біллі була більше схожа на стіс вирізок із газет, листів і записок. Усі вони були як перетасована колода карт. Здавалося, наче працівники відділу УДЗ навмисне перемішали папери, щоб Курі було важко щось там відшукати.
Процес свідчення тривав довше, ніж він очікував — вони закінчили аж після обіду. Помічник Шумейкера, Нік Сенборн, начальник відділу спостереження за звільненими, чекав за дверима своєї черги разом з юристом від прокуратури, якого призначили працювати зі справою Біллі. Перед початком другої частини свідчень вони разом з Шумейкером вирішили сходити пообідати. Перед тим як піти, Сенборн передав Курі коробку:
— Ваше бюро надіслало нам
Кура подякував і заніс коробку у свій кабінет. Поки він проглядав нові папери, Біллі купив їм хот-догів на обід. Серед документів була й та фотокартка Біллі з рогами і ножем — він відклав її, щоб далі використати на перехресному допиті. Потім він натрапив на ще один документ — він переглянув аркуш і закляк. Унизу стояв підпис Шумейкера. Він почав уважно його читати:
