Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 143

томмі зрозумів, що часу в нього мало.

Він прийшов у загальну кімнату цього відділення. Тут серед пазлів і розмальовок лежав пластилін, з якого семюель полюбляв ліпити різні фігурки. томмі відірвав шматок і скатав кульку, яку міцно затис у руці. План був готовий уже давно — він продумав його під час «кліпання», коли побачив, що медсестра, яка приносить пігулки, лишає ключі на стійці разом з текою. Головний ключ було відмічено.

томмі поводився, як звичайно.

— Біллі, йди приймати пігулки, — покликала його медсестра.

— Доктор Лінднер казав, що мені більше нічого не даватимуть.

— Це не «Амобарбітал» — тут вітаміни й антигістамін.

Він удав розчарування й розпачливо вдарив лівою рукою (із затиснутим пластиліном) об стійку:

– І що, мені треба оце пити?!

— Якщо хочеш позбавитися набряку пазух. Ну, ходи сюди. Правою рукою він указав на вікно:

— Ой, а що це там у вікні?

Вона повернулася подивитись, і Біллі швидко надавив кульку на головний ключ.

— Нічого не бачу.

— Там наче була велика птаха.

— Може, просто тінь?

— Мабуть…

томмі повернувся в загальну кімнату, сів за стіл для ігор та почав уважно вивчати форму ключа, відбиток якого лишився у пластиліні. Після того як усі чотири зубчики склалися в його уяві у своєрідну карту шляху до свободи, він знов згорнув м’яку кульку — усе, жодних слідів не лишилось. Усе в голові.

Коли прийде час, він розігне шпильку, намотану на палець, та перетворить її на відмикачку. Завдяки відбитку на пластиліні він тепер чітко знає, як глибоко розташована кожна пластина всередині замка. Тепер лишилося зробити так, щоб наглядачі дали йому хоч трохи часу. Стежити за ним поставили наркомана — томмі бачив, що його аж бісить те, що він не може відійти викурити косяка.

— Агов, друже, — погукав його томмі, — мене природа кличе.

Вони вдвох пройшли коридором до чоловічого туалету.

— Слухай, тут же вентиляція. Якщо хочеш, я початую, поки ти викуриш косячок.

— Круто! Дякую!

Наглядач зайшов у туалет, а томмі кинувся до чорного ходу. Тут стояли двері з куленепробивним склом. томмі швидко відімкнув замок, потім причинив двері і повернувся до туалету.

— Дякую, друже, — вийшов наглядач.

— Ох і добра в тебе трава, — томмі заходився допомагати йому розганяти руками повітря, у якому чітко відчувався запах. — Як сильно пахне!

— Ага, друже, круто…

Вони вдвох повернулись у загальну кімнату й сіли на стільці.

— От дідько, я ж забув попісяти! — скочив томмі.

Наглядач дійшов з ним до початку коридору. Вочевидь, думка про те, щоб знов пройти доволі довгий шлях до туалету, йому не подобалася.

— Ну йди, я тут почекаю. Тільки не жартуй зі мною. Щоб був тут за дві хвилини. Давай.

томмі чкурнув до туалету й смикнув на себе двері, що відчинилися з гучним скрипом. Наглядач відвернувся поговорити з кимось у кімнаті, і томмі вислизнув через чорний хід. За п’ять секунд двері вже зачинилися за його спиною. Він перестрибнув через паркан і поволі пішов туди, де припаркував свій червоний пікап «Мазда». Він натиснув на скло у вікні з боку водія, і коли воно опустилося, відчинив дверцята зсередини.