Читать «Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)» онлайн - страница 33

Атож. Тому в Сашковому ансамблі грали Філя Ройзман, Семен Майзель, Григорій Гольд і сам Сашко на прізвище Шустер. Причому Сашко був рудим, як гриб лисичка, – але він представляв у групі вокал і, єдиний, мав у своєму пісеннику, який сам любовно прозивав «скигленником», пісні циганською мовою.

І ось таких циганів було запрошено в одне гірське село грати на весілля доньки місцевого циганського барона.

То був незабутній для Сашка день. У століття прогресу, телебачення, КПРС і автомобілів за музикантами в центр Чернівців приїхала звичайна фіра. В неї було запряжено велетенську коняку з вологими очима і кудлатими тороками на ногах. Такий собі битюг-важковаговик на ім’я Бабетта. Фірманом був колоритний циган Мірча, в капелюсі, з вусами і гарячими скаженими очима, до яких не було жодної довіри. Краса!

Наші музики не дуже зраділи такому транспорту: їм, таким витонченим студентам-медикам, було соромно – а раптом їх побачать знайомі дівчата!.. Але коняка бігла жваво і швидко виїхала з міста. І від холоду візник прикрив коліна музикантів смердючою битюговою ковдрою. Ну тією ж самою, якою він Бабетту кутав у стайні.

Грати довелося на вулиці, стоячи на тракторному причепі. Весілля було вражаюче! Дуже багате. Гості змагалися з нареченою в кількості золота на руках, шиї, в роті. Народ розгулявся, Сашко несамовито завивав з причепа: «Ай, не-не-не, ай, не-не…» Певну напругу вніс у веселощі дільничний Дуда, також циган, з розкішними кучерями, що вибивалися з-під міліційного кашкета. Він з’явився в самий розпал із щедрими дарами і пістолетом на поясі. Дільничний швидко розійшовся, шваркнув кашкета об землю і з захопленими зойками пустився в танок, тупаючи п’ятами і не забуваючи притримувати кобуру, з котрої не зводили очей як господарі, так і гості. Вочевидь, прецедент уже був.

Весілля скінчилося благополучно, в бійках майже ніхто не постраждав, – щоправда, наречену традиційно вкрали. Але наречений розвередувався, що він узагалі зараз піде з цього весілля, – ти диви, яка цяця, – й одружиться з іншою. І тоді наречена хутко-прудко прискакала назад, ніби нічого й не було. Конфлікт залагодили переговорами нареченого з батьком нареченої про збільшення посагу як компенсацію за завдану кривду.

Гості розійшлися. Молодята пішли до хати. З музикантами щедро розрахувалися, вони зібрали апаратуру і пішли шукати їздового.

Мірча-фірман, також добряче відгулявши на весіллі, безконтрольно спав у траві, прикривши обличчя капелюхом.

– Мірчу! – Сашко потермосив їздового за плече.

– Е? – запитали з-під капелюха.

– Запрягай, Мірчу!

– Навіщо? – поцікавився той.