Читать «Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)» онлайн - страница 31

– А мій прийшов такий сумний, втомлений. У тарілці порпається ледь-ледь. Думаю, розвеселю його. Кажу: «Грицю, чуєш, Грицю, – кажу, – курка живе два роки. Еге ж? А скільки живе півкурки? Ха-ха-ха! Ну? Скільки живе півкурки? Ну, Грицю? Ха-ха-ха?!»

– Ну? Розвеселила?

– Та яке там! Замислився! Почав вираховувати. В умі. Світильник розуму…

– А мій літератор вчора Геника в садок повіз на санчатах. Це після творчої зустрічі, де вони вихваляли одне одного, пили і братались. Повіз. Геник заснув у санках, випав у сніг. Поспав, прокинувся і пішов додому. А цей приперся в садок, зазирає в санки… Вихователька Марта Григорівна: «А де хлопчик?!» А цей – чуєте, дівчата! – а цей: «А чи був хлопчик?..»

Повернувся додому, всадовив Геника в санчата, поволік. Геник тишком виліз дорогою, знову додому притупцяв. Відчиняю – стоїть у дверях, рум’яний, шмаркатий і непереможений. Цей дарунок, мій чоловік, знову в садок припхався з порожніми санчатами… Марта Григорівна на нього вже зацікавлено: і чого це він ходить сюди-туди, такий замислений, мрійливий, із санчатами… А цей тільки руками розводить: мовляв, я ж пам’ятаю, що садовив… А Марта йому: «Може, вчора?» Він одразу й погодився: «Може, й вчора…»

Ходив так кілька разів, санчата вигулював. Так Геник удома й залишився…

– Чоловіки, скажу я вам, загалом народ метикуватий. Якщо їм усе доступно розтлумачити.

Ось, наприклад, наш сусід. Машину собі купив. Побиту, пошарпану, але з бортовим комп’ютером. Цей комп’ютер бортовий, якщо давати задній хід, горлає: «Обережно – задній хід! Обережно – задній хід!» І все. Більше нічого не вміє. Але кричить. Голосно. Особливо о шостій ранку, коли ми ще спимо.

Я дуже спрокійно: «Доброго ранку, Васильку любий, як дружина, як діти, Васю? Так-так, – кажу, – авжеж чули, чули! Ми вже знаємо, так, у тебе на машині бортовий комп’ютер, ми вже всі-всі в курсі. Дуже круто, це дуже круто, бортовий комп’ютер, Васю. Нас питають: а хто це у Васі з машини лементує як божевільний? Як ідіот лементує, Васю! А ми всім відповідаємо: так то ж у Васі бортовий комп’ютер! І всі: о-о-о! У Васі – бортовий комп’ютер?! О!!! Оце круто!.. Але чи не хочеш ти його вимкнути, Васю? Або хоча б не давати задній хід у дворі? Або давати, Васю, але після восьмої ранку, Васю, тому що я розіб’ю, Васю, і твій бортовий комп’ютер, Васю, і твою тарадайку, Васю, і твою довбешку, Васю, і вікна у твоїй квартирі, Васю, якщо ця твоя іржава пришелепкувата сволота, Васю, ще хоч раз гавкне о шостій ранку про задній хід, Васю!!!»

І знаєте, дівчата, так ми з ним добре побалакали, такий він кмітливий хлопець виявився… Кивав, кивав… Усе зрозумів. Тиша вранці у дворі.

– А ми до театру вчора ходили. На мюзикл. Про кілера та його жертву. Головний герой – танцюючий холодильник. Великий. Двокамерний. «Норд». Кок такий, начесаний на чоло. Рота не туди роззявляє – повз фонограму. Йому навіть не аплодували в кінці. А їй зате всі чоловіки кричали: «Браво!» Всі. Вона, знаєте, взяла й оголилась. Ось так: оголилась – і все. Навіть не за сценарієм. І всі чоловіки: «Браво! Браво!» А співала й танцювала приблизно так само, як і холодильник. Але в неї така гарна форма грудей, що всі кричали: «Браво!».