Читать «Казки мого бомбосховища» онлайн - страница 74

* * *

Влад обережно відчинив двері, вислизнув зі своєї кімнати до темного коридору. Тихесенько, намагаючись, аби його кроків не було чути, пройшов ліворуч, до батьківської кімнати. Двері слухняно і беззвучно подалися вперед, коли він на них натиснув. Просунув розкудлану голову в щілину, зиркнув на батьківське ліжко. Мама з татом лежали, спокійно дихали. У кімнаті було тихо і сутінково – вікна виходили на західну сторону, фіранки були важкі і безпомічне ранкове світло майже не пропускали. Влад почекав хвилинку, але батьки не поворухнулися.

Учора вони сварилися, він до пізньої ночі чув їхні різкі голоси. Кілька разів засинав, коли крики, здавалося, стишувалися і видихалися, але за якийсь час прокидався знову, розбуджений свіжим сплеском батьківської сварки. Чубилися вони через щось далеке від нього, незрозуміле і від того особливо страшне. Влад лежав, сховавшись під ковдрочкою, слухав, ловив знайомі слова. Але коли намагався зв’язати їх в одне ціле і зрозуміти, що ж сталося, в нього нічого не виходило. Кілька разів він ледве не кинувся до їхньої кімнати з плачем, аби вмовити не сваритися, замовкнути і лягати спати, бо ж пізно. Але жодного разу не зміг навіть піднятися. Йому було лячно залишати свій теплий затишний прихисток, здавалося, що від цього може і повинно статися щось набагато гірше. А якщо перечекати і перемовчати, то, може, й минеться.

Зараз він дивився на них і намагався вгадати, минулося чи ні. Батьки лежали нерухомо, ледве чутно дихали. Вгадати було неможливо. Влад обережно зачинив двері, пішов на кухню. Відкрив дверцята холодильника, підставив табуретку. Вліз на неї, дістав маленький глечик із молоком та маленьку баночку абрикосового варення. Закрив дверцята, всівся за стіл. Налив собі склянку молока і поставив на підвіконня, під сонячні промені. Так мало нагрітися швидше. Абрикосовим варенням нашмарував два шматочки хліба, поклав їх на тарілочку. Сів, підпер голову кулаками і став чекати. Замислився.

Вони недавно дивилися фільм по телевізору. І там був маленький хлопчик, а його батьки посварилися і розійшлися. А потім довго у суді сперечалися, хто з них має опікуватися дитиною. Батько казав, що він, мати переконувала, що вона. Влад тоді не зрозумів нічого: схоже, що і мама, і тато малого любили, і він ніяк не міг зрозуміти, що заважало їм опікуватися дитиною разом. Це якраз оте, що лякало його найбільше. Якась незрозуміла сила, яка заважає виховувати дитину разом. Її Влад якраз і боявся.