Читать «Казки мого бомбосховища» онлайн - страница 12

– Ти це вже казав. Але повторюю питання: яким чином?

– В одному регіоні, в нашому, мешкає офіційно найбільша кількість наших по усій Україні. Офіційно і станом на 2001 рік, майже п’ятнадцять років тому, – вісім тисяч. Зараз, за моїми припущеннями – тисяч сорок-п’ятдесят!

Рашид у відповідь тільки присвиснув. Відірвав погляд від монітора, пройшовся кімнатою, розім’яв ноги. Запалив, дав вогню і Махмедові. Дим підіймався під стелю відремонтованої сталінки, і протяг виносив його на вулицю.

– Слухай, це серйозно. Я зрозумів нарешті, що ти задумав.

Рашид аж змінився на лиці. Його рухи стали рвучкими і гострими, в очах з’явився хижий блиск.

– Я зрозумів. Ми викупаємо якомога більше точок, нібито під магазини. Ясно, чому тобі залежить саме на ринках – вони і так усі наші, цим на ринку нікого не здивуєш.

– Молодець, Рашиде, молодець!

– За допомогою офіційно дозволеного будівництва, – провадив далі Рашид, щосекунди надихаючись планом свого друга, – ми виводимо зі стану нелегалів усіх наших братів, вони стають офіційно працевлаштованими…

– …Але ж сам розумієш, нелегалів у країні, де влада безвідповідальна, завжди однакова кількість…

– І тому, – аж захлинувся здогадкою Рашид, – тими ж каналами, якими колись ми з тобою сюди приїхали, на місце легалізованих прибудуть іще тисячі наших братів!

– Браво!

Рашид схвильовано заходив кімнатою, щохвилини наштовхуючись на крісла і стіл, натикаючись на стіни, але від хвилювання не звертаючи на це уваги.

– То що, зрозумів, що далі, малий? – під’юджував його Махмед.

– Так! Кожен із нас з дитинства вміє тримати зброю в руках. Ну добре, не кожен, – виправив сам себе, – але більшість! І коли ми всі будемо на позиціях, то достатньо буде лише сигналу, щоб захопити владу!

– Молодець, брате! Я не сумнівався в тобі! То що, ти мене підтримаєш? Треба буде зібрати усіх впливових наших, декого треба буде переконувати, – пояснив він, – але я думаю, що більшість погодиться одразу. Донбас давно уже наш, прийшов час офіційної передачі всієї влади в руки нашого народу!

Цієї миті з під’їзду почувся постріл і майже одночасно з ним – жалісливий крик. Рашид із Махмедом швидко пірнули до комірчини біля кухні і помчали до вхідних дверей свого помешкання. Обидва стискали в руках куплені нещодавно на Центральному ринку бейсбольні бити, Рашид запхав за пасок джинсів здоровенного ножа з кривим лезом.

Чоловіки напружено вклякли обабіч від входу. Махмед схопив зі столика якийсь папірець і повільно провів ним перед вічком, перевіряючи, чи зброя не націлена в їхню квартиру. У відповідь нічого, лише з-за дверей, оббитих важким залізом, долинуло кілька голосів.

– Що там? – пошепки запитав Рашид.

Махмед мовчки подивився на нього і в кілька нечутних кроків наблизився до вічка. Ще раз провів папірцем і лише потім обережно зазирнув.