Читать «Казки мого бомбосховища» онлайн - страница 14

– На тому, що Донбас буде нашим.

– Він уже наш, брате. Залишилося тільки взяти владу, так би мовити, офіційно.

– Чекай, це все добре. Але навіщо нам Донбас? Що ми з ним робитимемо?

– Логічно, – погодився Махмед. – Скажімо так, ми тут влаштуємо свою республіку, будемо торгувати, як хочемо, зможемо наших скільки завгодно сюди привезти – клімат тут краще, ніж у нас на батьківщині.

– Так нас же просто знищать. Фізично знищать. Не здається?

– Ні, – засміявся старший, – я достатньо слідкую за новинами, аби знати, що з терористами – а вони назвуть нас терористами – ведуть переговори до самої усирачки, і якщо тільки зовсім нічого не вийде, тоді починають стріляти. От під час цих переговорів ми собі щось виторгуємо. У всякому разі, умови в нас будуть кращі, ніж зараз.

– Хм, ну добре. То коли? Коли ми це зробимо?

– Я все розрахував уже, – пояснив Махмед, – якщо наші схвалять план, то все буде розгортатися наступним чином. Зараз середина липня, так?

– Так.

– Зараз розгорнемо якісь там підготовчі роботи, в серпні розпочнемо будівництво. На точках, які викупимо, зробимо таємні склади для зброї.

– Зброю де будемо купувати? Зацікавляться ж, якщо вогнепали тисячами брати.

– У Жоріка є дружбан один, він тобі рідну маму продасть і не спитає нічого. Будемо брати в нього.

– Що за люди…

– Саме тому, що вони такі мудаки, вони і не мають права тут жити. Ми займемо їхнє місце. Ладно, не відволікай мене… Восени розпочнемо прийом нових людей з нашої землі. На будівництво можна не витрачатися дуже, все рівно воно нам тільки для прикриття.

– Так, само собою.

– Ну і все. А владу ми захопимо тоді, коли ці люди будуть в такому розслабленому стані, що їм буде на все начхати.

– Це коли?

– Новий рік, брате. Годині о п’ятій ранку першого січня наступного року ми вирушимо невеликими загонами на стратегічно важливі точки.

– Це буде великий заколот! – уже не стримував радості і збудження Рашид.

– Так! Місто буде переходити до наших рук цілими шматками! Ти колись думав, скільки озброєних осіб треба для того, аби захопити залізничний вокзал уранці першого січня? Вистачить п’ятьох! Обеззброїмо міліцію й охорону – вокзал наш. Так само буде з автостанціями, міськрадою і так далі! Але в першу чергу візьмемо під контроль зв’язок. За годину до основного виступу захоплюємо офіси мобільних компаній, знищуємо стаціонарний зв’язок! Уранці першого січня вони й не помітять, що місто вже наше. А ті, хто помітить, не зможуть опиратися.

– Але в першу чергу – Інтернет, брате! Вимкни цим українцям Інтернет – і вони будуть безпорадні, як сліпі кошенята.

– Ти думаєш?

– Я впевнений, брате. Ти слідкуєш за ними? Останнім часом вони зовсім розучилися боротися за себе. Уся їхня боротьба обмежується коментарями та лайками в соціальних мережах. Ні на який інший опір вони не здатні! Вимкни українцям Інтернет – і вони втратять сенс життя остаточно. Їм просто не буде потреби захищатися. І ми це використаємо на повну, Махмеде!

– Так, ми почнемо з Інтернету. То що? Я сьогодні зв’яжуся з кількома серйозними людьми з наших, на днях зберемося десь, обговоримо це все.