Читать «Казки мого бомбосховища» онлайн - страница 11

– Ти, Рашиде, зелений ще. Настільки зелений, що тобі треба все пояснювати.

Рашид відкинувся на спинку стільця і ображено замовк. У квартирі було тихо, лише крізь прочинене кухонне вікно долинали з вулиці вже цілком літні звуки.

– Ти, брате, не ображайся, нам це ні до чого. Краще послухай, – Махмед склав руки, немов до молитви, і дивився товаришеві просто в перенісся, – цей гівнюк Жорік так боїться за власне життя, що готовий продавати шматками свою рідну землю. Нам дуже пощастило, що зараз тут керують такі продажні шкури. Ми ось що зробимо, слухай.

Махмед знову розгладив долонями план району і поманив пальцем Рашида. Той миттю забув образу і знову напружено схилився над столом.

– Ось тут, – палець старшого вперся у місце на мапі неподалік від їхнього будинку, – починаємо будівництво ми.

– Пушка, – уточнив Рашид.

– Саме так. Дивись далі, – Махмед прошурхотів сторінками і зупинився на іншому районі міста. Ось тут, – тицьнув він, – вимагатиме землю наш друг Абдул. Ось тут, – він знову погортав сторінки, – брати Ахмед і Рашид Ахмудови. Вони недавно сюди перебрались, їх Жорік не дуже знає, тому боїться найменше. Ось якраз тут можуть твої хлопці згодитися – залякати цього барана. Розумієш?

– Так, розумію. На всіх ринках Жоріка стоятимуть наші магазини. Чудово, Махмеде, чудово! Усі наші озолотяться!

– Чекай. Далі дивись. Це лише по Макіївці. А рішення прийнято по області, отже, ми по закону можемо купувати землю по всьому Донбасу! Де вийде – будемо шантажем і погрозами задешево брати, де не вийде – тупо купувати дорого. Головне, аби в кінці літа вже було розпочато будівництво наших магазинів по якомога більшій кількості ринків.

– Ого… ти в олігархи зібрався?

– Ні. Це буде частина чогось більшого, серйознішого.

– Поясни! – Рашид аж напружено потер собі чоло.

Замість відповіді Махмед пройшов до іншої кімнати і всівся перед комп’ютером. Рашид попрямував за ним.

– Вікіпедія стверджує, – розповідав він молодшому товаришу, поки пальці барабанили по клавіатурі, – що, згідно з останнім переписом населення, у 2001 році наших в Україні налічувалося 45,2 тисяч осіб, основна частина проживала у містах. Найбільше мешкало в Донецькій області – 8 тисяч, Харківській – 5,6, Дніпропетровській – 5,6 тисяч осіб. У цілому чисельність зростала дуже швидкими темпами – від 1960-го до 1990-го вона збільшилась у 5 із половиною разів. Шариш?

– Ну, припустимо.

– Після 2001 року перепис населення не проводився. Я не знаю, що там у цих українців – грошей нема або часу. Але, швидше за все, тим, хто зараз при владі, просто по барабану, що відбувається з їхньою країною. Саме тому вони і не хочуть займатися цим усім. Але, Рашиде, – Махмед показав відповідну сторінку Вікіпедії, яка нарешті завантажилася, – я вже жив тут, коли проводили цей перепис. Нас тут було щонайменше вдвічі більше, ніж стверджує статистика. Не знаю, як в інших областях, про які вони там кажуть, але на Донбасі – точно. Вже тоді тут половина наших братів жила нелегалами.

– Ну, я пізніше приїхав.

– Я в курсі, в курсі. Так от я про що. З часу останнього перепису нас стало набагато більше. Ну, ти ж бачиш – весь дрібний бізнес фактично робимо ми, ринками керуємо також ми, хоча земля і належить місцевим. За великим рахунком, коли ми захочемо, можемо захопити владу в регіоні.