Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 63
Ізабелла Сова
— І слушно, пане професор.
— Є і кілька інших причин. — Він знову поплескав себе по кишені. — Поза тим, це прекрасна нагода, щоб дати шанс комусь із вас, любі колеги аспіранти. Саме так. Шанс провести за мене надзвичайно цікаві заняття з «Теорії маніпуляції малими групами». Кому ж довірити це надзвичайно відповідальне завдання? — Він окинув нас допитливим поглядом з-понад позолочених окулярів. — Може, аспірант Рисак? Гадаю, що можу вам довіряти, колего.
— Я постараюся… тобто… е-е-е-е… зроблю все, щоб гідно заступити… — белькоче аспірант Рисак, зворушений отриманою місією.
— І у вас усе вийде, не бійтеся, колего. Лише трохи віри в себе.
— А якісь матеріали, вказівки… е-е-е-е… якби ви, пане професор…
— Колего… — присаджує його науковий керівник і тут-таки переходить до наступної справи, обговорювання якої відбирає в нього наступні п’ятнадцять хвилин: організація занять. — Через два місяці ми припинимо наші заняття, бо я змушений виїхати в коротку відпустку. Сейшели…
— Часом треба й відпочити, пане професор.
— Треба, що ж поробиш. Людина — це не машина. Мусить віддихатися, побігати босоніж по піску. Послухати пошум моря. А щодо моря, то я одержав із деканату інформацію про те, що й ви, любі мої колеги, можете потурбуватися про свою кондицію. Від лютого можна купувати абонементи в басейн. Щоправда, «Корона» — це вам не Аквапарк, але якщо людина хоче, то може тренуватися скрізь, навіть у ванні.
— Ми купимо, пане професор.
— Я тішуся, що маю такий спортивний колектив. Тож, як я вже казав, через два місяці я виїжджаю. А до речі! Дуже важлива справа…
Уся група сконцентровує увагу й наставляє вуха.
— До вас, Малинко, товаришко аспірантко. Мені потрібна консультація вашої бабусі. Може бути телефонна.
— Ми узгоджуємо деталі зустрічі з моєю бабусею. Потім теревенимо про найновіші реклами «мобілок». Час збігає і йдеться про те, щоб якось відмучитися наступні сорок хвилин. Відбубнити й повернутися до мрій про Кариби. Тож ти й сама бачиш. Якщо керівник і потребує чогось, окрім чистого пляжу, — це лише оптимістичної ворожби моєї бабусі.
— А що з подругами?
— Я помітила в них прояви нудьги. Ніхто не любить слухати роками ті самі мелодії.
Я люблю.
— А хлопець? У тебе хтось є? — обережно запитала я.
— Є, але… — Вона закусила нижню губу.
— Криза?
— І сама не знаю. Останнім часом я виписала на аркушику все, що я в ньому ціную, а що хотіла б змінити. Знаєш, домашнє завдання на канікули із самовдосконалення. Написала це все, вклала до червоного конверта і після кіно кажу йому, щоб прочитав, обдумав і відреагував.
— А він?
— Спочатку зблід і питає, чи я випадково не хочу з ним розірвати. Бо якщо так, то краще, щоб я сказала йому це напрямки. «Це тільки глибокий аналіз нашого зв’язку. Його сильних і слабких сторін, — пояснила я. — Прочитай до суботи і скажи, що ти про це думаєш». Він пообіцяв, що спробує, але трохи боїться того, що я там понаписувала.
— І що?
— Настала субота. Я провідала його і бачу, що лист лежить у тому ж самому місці, що і п’ять днів тому: на поличці біля принтера. У запечатаному конверті. Виявилося, що Емек забув його розпечатати. Він просто про нього забув.