Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 62

— Принаймні пообіцяй мені, що спробуєш. Один місяць, Ягодо, добре? Ну то я страшенно тішуся, що ми домовилися. — Він подав мені руку, а я почула себе так, як багато років тому, коли одержала незаслужену «п’ятірку».

Незаслужена «п’ятірка»

Увійти до аудиторії, всміхнутися, витягти білет. Короткі роздуми. Після чотирьох речень я виявила, що екзаменатор вписує мені до заліковки «п’ятірку». З переляку почала затинатися.

— Не варто так переживати, пані Ягодо. Адже я бачу, що ви знаєте, а мене вже нудить на самий звук прізвища Юнг. — Він закрив заліковку. — Ну то бажаю вам вдалої сесії і до побачення за рік, на виховній психології.

Я вийшла, сповнена почуття провини.

— Я не люблю нічого одержувати надурняк, — пояснила я Моніці.

— Ягодо, подивися на це інакше. За тиждень докори сумління розвіються, а «п’ятірка» в заліковці залишиться. Враховуються конкретні речі, а не емоції.

Відтоді минуло десять років. Хоч би скільки разів я розгортала заліковку й дивилася на оцінку з розвивальної психології, серце підступало мені до горла.

Друге

— Я мушу погодитися на цю роботу?

— Мусиш, — порадила мені Аня, ледь притомна від недосипання. — Ягодо, а ти не могла б вирішувати такі проблеми трохи пізніше? Наприклад, о сьомій ранку?

— Чому ти вважаєш, що я мушу? — не вгавала я.

— Бо ти любиш слухати. Бо інші тобі звіряються. Бо ти вмієш дотримуватися кілометрової дистанції, тобто не ризикуєш, що станеш жити чужими справами. Ну і тому, що ти, Ягодо, дуже любиш бути потрібною й корисною.

— Бути потрібним, — замислилася Малина, — це, мабуть, одна з найважливіших речей в житті людини. Саме тому мені спало на думку, що моя хандра великою мірою виникає тому, що я нікому не потрібна.

— Нікому? — здивувалась я.

— Ну так, Ягодо. Мама перейнята схилянням свого нареченого до шлюбу. Брат — це молодий кіт, і в розмовах із ним я завжди мушу зводити все до MTV або комп’ютерних ігор, інакше він нудиться і через п’ять секунд починає позіхати. В універі секретарок цікавить тільки те, чи маю я повне навантаження. Бо якщо ні, то мені негайно треба докинути кілька пар.

— Але науковий керівник напевно цікавиться твоїм поступом у роботі?

— Значно менше, ніж ворожбою моєї бабусі. Знаєш, як виглядає типовий семінар?

Типовий семінар

— Вітаю шановних колег аспірантів. Перепрошую за невеличке спізнення, але знову були пробки. Я мушу поміняти машину, бо мій «ламборджіні дияволо» кепсько дає раду на довгих дистанціях.

— Нічого страшного, пане професор, — згідливим хором відповідають колеги аспіранти. — А як там було на заняттях для ВІП-осіб?

— Чудово, чудово, — з усміхом відповідає керівник, поплескуючи гаманець, який розпирає кишеню піджака. — Наступного місяця проводжу чергове. Банкіри, самі жирні риби. Поважна справа. Я хотів був уже відмовитись…

— Але чому? — дивується група.

— Бо термін не найліпший, скоро сесія. Але потім подумав, що мушу-таки погодитись, у турботі про задовільний рівень освіти наших банківських кадрів.