Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 204

— Куди прямуєте?

Артем простягнув їй паспорт з укладеним посадковим талоном. Побачивши золотавий тризуб на обкладинці, Сіра Уніформа наїжачилася.

— Де ваша міграційна карта?

Хлопець пригасив у зародку нову хвилю паніки та відповів:

— Там само, у паспорті.

Жінка дістала й вивчила карту.

— Що ви робите в Москві?

— Відпочиваю, — збрехав Артем.

— Аж місяць?

На в’їзному штампі стояла дата «20 квітня».

— Три тижні, — поправив хлопець. — У мене тут тітка.

Сіра Уніформа скинула голову.

— У мене теж тут тітка, — і повторила: — Що ви робите в Москві?

До того часу Артем уже трохи обсох і оговтався. Він закотив очі й, удавши, неначе притлумлює роздратування, проказав:

— В Україні на мене чекає повістка. Якщо бути точним, то вже три повістки.

Складки на лобі Сірої Уніформи потоншали. Вона повернула хлопцеві паспорт, міграційну карту та посадковий талон.

— Тобто назад ви повертаєтеся до Москви?

— Так. — Артем відповідав тоном чоловіка, який після півгодини лінгвістичної еквілібристики нарешті втовкмачив малолітньому синові значення незрозумілого слова. — Це протизаконно?

Жінка змовчала. Глянула через плече на сканер — Артемові куртка та сумка вже стояли на іншому боці, — потому тицьнула у хлопцеві кросівки.

— Роззувайтеся, знімайте пояс і проходьте.

Металошукач не видав жодного звуку, і працівник, який зустрічав пасажирів за сканером, одразу втратив до Артема інтерес. Хлопець похапцем одягнувся, закинув сумку на плече й подався до лінії паспортного контролю. Офіцер мовчки погортав його паспорт, забрав міграційну карту та пропустив через турнікет.

Піднявшись ескалатором на третій поверх, Артем полегшено видихнув. Він у дьюті-фрі зоні, у нього на руках посадковий талон, і йому нічого не загрожує. Принаймні допоки. Хлопець роззирнувся. Він зійшов з ескалатора у північно-східному крилі Термінала Е. Перед ним розгорнувся довжелезний пасаж із ресторанчиками та дьюті-фрі крамницями ліворуч і рядами сірих крісел праворуч. За той час, поки він проходив перевірку безпеки та паспортний контроль, на небі з’явилися хмари, і світло, яке все пообіддя різало очі, тепер немовби вилиняло й розм’яклими хвилями вливалося крізь скляну стіну термінала. Ліворуч і трохи попереду Артем помітив яскраво-жовтий вказівник із написом «Выход на посадку 40» і несамохіть втягнув голову. Сороковий ґейт. Це десь тут. Хлопець подивився через плече — на такій само відстані позаду вказівник «Выход на посадку 41», — потім став спиною до скляної стіни. Ліворуч — ліфт, праворуч — магазин з елітним алкоголем під вивіскою «Duty Free Partners», між ними — вихід з ескалатора, трохи далі під стіною — питний фонтанчик. І відразу за фонтанчиком — непоказний хідник із написом «WC» угорі.

(ескалатор… Duty Free Partners… ліфт…)

(сороковий і сорок перший ґейти…)

(питний фонтанчик…)

Усе збігається. Усе, як описував Каха. Це саме той туалет. От тільки час не той, що потрібно. Артем кинув погляд на мобілку. За двадцять шоста. Ще надто рано. Він поволі закрокував галереєю, вишукуючи інші вивіски «WC». Невдовзі дістався тридцять восьмого ґейту й переконався, що там, звідки він прийшов, є лиш один туалет.