Читать «Київська Русь» онлайн - страница 83
Петро Петрович Толочко
Події 1139 — 1141 рр., з одного боку, показали, наскільки сильними були на півночі Русі традиції солідарності з князівською династією Мономаховичів, з іншого — відобразили факт участі у вирішенні питання про заміщення новгородського столу великого київського князя.
Згідно з А.Є. Пресняковим, голова чернігівських князів, зайнявши Київ, почав плекати широкі плани, спрямовані на об’єднання вотчин Всеволода і Святослава в одній політичній системі, побудованій в дусі Мономаха, але на більш широкій основі. Врешті Всеволод домігся визнання свого старійшинства всіма князями (окрім Юрія Довгорукого і Володимирка Галицького), і яким би хистким воно не було, особливо порівняно з міцним становищем Мономаха чи Мстислава, Всеволод все-таки стояв у центрі всіх подій і якщо не силою, то дипломатичною грою впливав на них. П. Голубовеький вважав, що Всеволод умів керуватися загальноруськими інтересами, і саме тому можлива паралель між ним і Володимиром Мономахом. На думку Б.Д. Грекова, Всеволод як прекрасний політик досяг значних успіхів. Залишаючись князем чернігівським, він володів і значною частиною колишньої Давньоруської держави. Б.О. Рибаков визнавав Всеволода колоритною фігурою першої половини XII ст., разом з тим відмічав його жорстокість, лукавство, а також компрометуючі зв’язки з половцями, які завдавали Русі стільки горя.
Відбиття нападу дружин Юрія Довгорукого на Київ. Палубні кораблі Ізяслава Мстиславича на Дніпрі. Мініатюра Радзивіллівського літопису
Те, що через свою вдачу Всеволод не зажив на Русі доброї слави, це безперечно. Але безперечно й те, що на Русі середини XII ст. не знайшлося князя, який міг би суперничати з цим талановитим політиком у державних справах. Навіть коли смертельно хворий Всеволод оголосив, що передає київський стіл Ігорю, ніхто з князів не спротивився цьому рішенню.
