Читать «Київська Русь» онлайн - страница 84

Після смерті Всеволода і короткого (тринадцятиденного) князювання його брата Ігоря у 1146 р. київський стіл знову перейшов до рук Мономаховичів. Ним заволодів Ізяслав Мстиславич, один з талановитих і енергійних князів середини XII ст., який давно готувався до ролі великого князя. Щоб наблизитися до Києва, Ізяслав у 1142 р. за згодою Всеволода Ольговича поміняв багату Волинь на Переяславську землю. Як вважав А.М. Насонов, Переяславщина, хоча і виділилася в окреме князівство, постійно перебувала у великій залежності від київського столу. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які або готувалися зайняти великокняжий стіл, або ж одержували це місто як компенсацію за відмову від претензій на Київ. Значення Переяслава як перехідного столу кандидатів на київський стіл зумовило той факт, що в окремі періоди з волі великих київських князів переяславські мінялися частіше, ніж посадники якогось прикордонного містечка.

Залежність Переяславського князівства від Києва зумовлювалась передусім його географічним положенням. На заході і півночі кордони князівства проходили по Дніпру, Корані, Десні, Остру, на північному сході — по верхів’ях Удаю, Сули і Хорола. На сході переяславські землі виходили просто в степ. Невелике Переяславське князівство, розташоване, до того ж, на самому небезпечному напрямку половецьких вторгнень, не могло одно успішно протистояти нападникам. Саме тому київські князі постійно подавали воєнну допомогу Переяславу, населяли і зміцнювали південно-східний кордон землі, дбали про безпеку її столиці. На середину XII ст. Переяслав став одним із найбільших міст Русі, першокласною фортецею, що відігравала важливу роль у боротьбі з половцями.

Вступивши на переяславський стіл, Ізяслав одразу ж почав діяльну підготовку до оволодіння Києвом. З цією метою він у 1143 р. рушив до Юрія Довгорукого в Суздаль, а потім і до братів Святополка і Ростислава — відповідно до Новгорода і Смоленська. Переговори з суздальським князем не дали бажаних результатів, оскільки Юрій сам не полишав надії стати київським князем; брати Святополк і Ростислав Смоленський обіцяли всіляку підтримку. З Всеволодом Ізяслав вів подвійну гру: підтримував з ним добросусідські взаємини і в той же час таємно домовлявся з київськими боярами про їх відступництво від Ольговичів. Втім, Всеволод чинив так само щодо Ізяслава. Пообіцявши передати київський стіл йому, він незадовго до смерті призначив своїм спадкоємцем брата Ігоря.

Ізяслав Мстиславич, як колись його дід Мономах, зайняв київський стіл не за принципом старшинства, а в результаті повстання киян проти Ольговичів і відступництва від них місцевих бояр. Вони і запросили до Києва переяславського князя.

Роки київського князювання (1146 — 1154) Ізяслав провів у постійних походах і битвах. Двічі він змушений був уступати Київ Юрію Довгорукому і двічі повертав його назад. Утвердившись на київському столі, Ізяслав передусім вдається до тих самих заходів, що і його попередники. З Володимира-Волинського він виводить сина Всеволода — Святослава і віддає йому ряд міст, у тому числі Бужськ і Межибож; непокірного дядька В’ячеслава, який виступає номінально великим князем, позбавляє Туровської землі і віддає її своєму сину Ярославу. “Посла брата своего Ростислава и Всеволодича Святослава на стрыя своего Вячьслава, и отъя от него Тоуровъ ... и посади сына своего Ярослава в Туровѣ”. У 1147 р. Ізяслав іде походом проти Святослава Ольговича, бере Путивль і Новгород-Сіверський і садить там (принаймні, в Путивлі) своїх посадників. Переяславську землю Ізяслав залишив за собою (там осів його син Мстислав), а в Смоленській сидів брат Ростислав.