Читать «Київська Русь» онлайн - страница 82

З 1141 р. адміністративно-політичним центром князівства став Галич, куди було перенесено резиденцію галицьких князів. Окрім столиці до великих міських центрів землі належали Перемишль, що лежав на давньому торговому шляху з Русі до Польщі, Чехії і Німеччини, а також Звенигород і Теребовль.

Володимирко Володарович був першим князем, якому вдалося стабілізувати політичну ситуацію в своїй землі. Він зумів подолати опір не лише князів — претендентів на галицький стіл, а й місцевого боярства, яке здавна мало сильні позиції. Зміцніле становище галицького князя дозволило йому сподіватися на більшу незалежність од Києва, ніж мали його попередники, однак таке прагнення зустріло рішучий опір великого князя Всеволода Ольговича. Конфлікт поглибився претензіями Володимирка на сусідню Волинь, де сидів у цей час син Всеволода Святослав.

Щоб покласти край автономістським тенденціям Володимирка, Всеволоду довелося здійснити два великих військових походи на Галичину — в 1144 і 1146 рр. У них взяли участь всі Ольговичі, Володимир Давидович, В’ячеслав Володимирович, Ізяслав і Ростислав Мстиславичі, Борис і Гліб Всеолодовичі, Ростислав Глібович і навіть польський князь Володислав. Безперечно, союз таких масштабів міг скластися тільки на чолі з Києвом. Конфлікт не переріс у велику війну, сторони пішли на взаємні поступки: “И вда Всеволоду Володимирко за трудъ 1000 и 400 гривенъ серебра, переди много глаголивъ, а послѣди много заплативъ, тѣмъ бяше и умоленъ. Всеволод же ... взъвороти ему Оушицю, Микулинъ и взъвратишася во свояси”.

Давньоруський меч. XII ст. Київ

Деякою невизначеністю у цей період відзначалися взаємовідносини Києва з Новгородом. Дізнавшись про зміну влади в Києві, новгородці поспішили відмовитися від послуг Ростислава Юрійовича і запросили на князівський стіл Святослава Ольговича — брата великого князя. Це повторне звернення до князя, якого щойно видворили з Новгорода, можна пояснити деякою розгубленістю правлячих кіл новгородського боярства. Їх акція нагадувала спокуту провини перед князівським кланом Ольговичів, один із представників якого тепер став великим київським князем. У наступному році вони знову виганяють Святослава з Новгорода, а в Київ відправляють посольство на чолі з єпископом просити на князівство сина великого князя: “Прислаша єпископа с мужи своими, рекуще дай нам сынъ свои, а Святослава брата твоего не хочемъ”. Всеволод погодився, але новгородці несподівано відмовились від своїх слів: “Не хочемъ сына твоего, ни брата, ни племени вашего, но хочем племени Володимера”. Роздратований Всеволод заарештував новгородське посольство і протримав послів у Києві зиму і літо. Конфлікт між ним і новгородським боярством було залагоджено тільки у 1141 р. Сторони пішли на взаємні поступки. Всеволод погодився послати до Новгорода свого свояка Святополка Мстиславича, який сидів до того у Бересті, а новгородці зобов’язалися відмовитись від Ростислава Юрійовича, котрого повторно запросили на стіл: “В то же лѣто уладися Всеволод с шюринома своими, и да има Новъгородъ, и посадиша Святополка Новѣгородь”.