Читать «Київська Русь» онлайн - страница 80

Звичайно, ця величезна притягальна сила Києва пояснювалася насамперед традиціями його колишньої політичної величі, але не останню роль тут відігравали і ті реальні переваги, що їх одержував князь, оволодівши великокняжим столом. Ішлося не тільки про почесті. В руках київського князя опинялося найбільше місто Русі, а також обширна Київська земля, що була однією з найбагатших і найбільш розвинутих. Основні володіння Києва у XII—XIII ст. містилися на правому березі Дніпра, включаючи землі древлян і південно-західні райони розселення дреговичів. Західні кордони Київської землі уже в X — на початку XI ст. проходили по лінії річки Західний Буг, південні — по лінії річки Рось, верхів’їв Південного Бугу, Случі, Горині. В окреслених межах літопис називає близько 80 міських центрів, що значно більше, ніж у будь-якому іншому давньоруському князівстві. Слід також зазначити, що в окремі періоди володіння великокняжого столу значно розширювалися. Київські князі з династії чернігівських Святославичів утримували за собою В’ятицьку волость, а за часів княжіння в Києві представників роду Мономаха статус великокняжих володінь мали Волинь, Туровська і Переяславська землі.

Нестримне прагнення князів до Києва, стіл якого через це був надзвичайно неспокійним і нестабільним місцем, породить з часом і свою протилежність. Сильні князі ряду земель будуть намагатися досягнути керівного становища в країні і очолити боротьбу за загальноруську єдність не шляхом переходу в Київ, а стверджуючи в ролі об’єднавчого центру столицю свого князівства.

Остаточно визначиться така тенденція лише на заключному етапі історії Русі, а поки визнаним центром країни залишався Київ, і багато князів вважали за честь хоча б на деякий час утвердитися на його столі.

На кінець правління Ярополка Володимировича найбільш реальним претендентом на київський стіл був чернігівський князь Всеволод Ольгович.

На час його правління Чернігівська земля простягалась від берегів Дніпра, Остра, Сули на півдні і південному заході до Середнього Посожжя і верхів’їв Десни на півночі, верхів’їв Оки на сході, а також вододілу Дону і його приток Проні, Сосни, Уни і Зуші на південному сході. До чернігівських володінь належали також курське Посейм’я і далека Тмутаракань, стіл якої займав Всеволод до переходу в Чернігів.

Зміцнення економічного становища Чернігівського князівства, зростання його військового потенціалу, а також традиційне прагнення Ольговичів до керівної ролі в країні стали тими вирішальними факторами, які визначили “зовнішню” політику Всеволода. Він хотів стати великим київським князем і чекав зручної нагоди для реалізації своїх претензій.