Читать «Київська Русь» онлайн - страница 79

Багато істориків вважали, що нерішучість Ярополка можна пояснити малодушністю чи християнським смиренням. Гадаємо, однак, що це не так. Знаменитий заклик Ярополка — “любите враги ваша” — йшов не' від малодушності чи боягузтва, а від принципової переконаності, що внутрішні суперечності в країні потрібно і можливо вирішувати не на полі бою. Згадаймо — щодо ворогів Русі, половців, Ярополк дотримувався зовсім іншого правила. Тут він був сміливим, рішучим і мав гучну славу переможця поганих.

На характер внутрішньої політики Ярополка, безсумнівно, накладали відбиток його зобов’язання перед Мстиславичами, реалізація яких викликала сильну протидію з боку молодших Мономаховичів. Намагання закріпити за одним із синів Мстислава Великого переяславський стіл, який розцінювався як перехідний до київського, було причиною різкого загострення стосунків великого князя зі своїми братами. Тільки перед смертю Ярополку вдалось об’єднати зусилля Мономаховичів і Мстиславичів для боротьби з Ольговичами і стабілізувати внутрішнє становище в країні.

Незважаючи на міжкнязівські конфлікти, Русь часів Ярополка зберігала ще багато того, що було досягнуто Мономахом і Мстиславом. її державну єдність ще не могли зруйнувати усобиці молодших Мономаховичів чи Ольговичів, які, до того ж, і не мали цього на меті. Кожен із князів — претендентів на Київ — вважав себе потенційним главою держави після Ярополка Володимировича і намагався підготувати для цього ґрунт. Право ж Ярополка на керівну роль у країні не тільки не оспорювалось, а й не піддавалося сумніву. Ця обставина уявляється надзвичайно важливою і характерною, оскільки в наступному періоді історичного розвитку Русі становище великокняжої влади вже не буде таким непохитним.

Русь у період загострення боротьби за Київ (40-ві — 70-ті роки XII ст.)

Період з початку 40-х по 70-ті роки XII ст. в історії Русі характеризувався незвичайним загостренням і постійним зіткненням доцентрових і відцентрових сил. Одним із основних вузлів міжкнязівських інтересів, як і раніше, залишався Київ, який, хоч і втрачав потроху своє колишнє політичне значення, але до кінця 60-х років XII ст. залишався єдиним символом цілісності Русі. Саме тому князі, які боролись у цей час за реалізацію програми єдності руських земель, пов’язували успіхи цієї програми з необхідністю оволодіти Києвом. У круговерть боротьби за столицю Русі були втягнуті князі волинські, переяславські, чернігівські, смоленські, суздальські, які прагнули до першості. Характерно, що незалежно від династичної приналежності удільні князі, ледве оволодівши Києвом, ставали з автономістів рішучими і послідовними поборниками єдності Русі. Далеко не всім їм вдавалося реалізувати свої претензії, проте всі усвідомлювали, що шлях до їх досягнення лежав через Київ.