Читать «Київська Русь» онлайн - страница 76

Часи правління Ярополка характеризувалися перехідними формами від єдинодержав’я (домінувало за Мономаха і Мстислава) до поліцентризму, що остаточно утвердиться після 30-х років XII ст. Що стосується Ярополка як державного діяча, то йому, безумовно, були близькими ідеали Мономаха і Мстислава, він усіма силами намагався продовжити їх справу.

Зайнявши київський стіл, Ярополк негайно приступив до виконання своїх обіцянок Мстиславу відносно його синів — спадкоємців великокняжої влади. Оскільки своєрідним трампліном на київський стіл служив Переяслав, Ярополк віддає його Всеволоду Мстиславичу, що князював у Новгороді. Це викликало сильне роздратування молодших Мономаховичів, котрі справедливо вбачали у такому акті реалізацію Ярополком заповіту Мстислава. Особиво енергійно запротестував Юрій Володимирович, князь Ростово-Суздальської землі, оскільки сам хотів заволодіти великокняжим столом. Несподіваним наїздом він бере Переяслав і виводить звідти племінника. Через вісім днів Юрій, однак, сам розділив участь Всеволода — його вигнав з міста великий князь. На короткий час переяславським князем став Ізяслав Мстиславич, але згодом Ярополк змусив його обмінятися столами з Вячеславом Володимировичем. Сусідство В’ячеслава не турбувало великого князя, воно було навіть вигідним, оскільки позбавляло підстав для претензій молодшого брата Юрія, котрий вважав себе найбільш достойним кандидатом на Київ. Ізяславу Ярополк віддав Туровську землю разом з Пінськом і Мінськом.

Незабаром В’ячеславу набридло сидіти у прикордонному Переяславі, день у день очікуючи половецького нападу, і він, не послухавши умовлянь великого князя, “йде опять Турову”. Сприятливим випадком вирішив скористатися Юрій. До Ярополка негайно відправили послів з пропозицією обміняти Переяславську землю, яка у цей час фактично була складовою частиною великокняжого домену, на більшу частину Ростово-Суздальської землі: “В лѣто 6643 Юрьи испроси у брата своего Ярополка Переяславль, а Ярополку дасть Суждаль и Ростовъ и прочюю волость свою, но не всю”.

Реалізація цієї пропозиції означала б, по суті, визнання за Юрієм Володимировичем прав на спадщину (після Ярополка) київського столу. Це зовсім не відповідало намірам Мстиславичів, серед яких виділявся Ізяслав, а також Ольговичів, що давно чекали нагоди повернути собі Посейм’я. В союзі з синами Мстислава чернігівський князь Всеволод Ольгович іде походом на Переяслав і навіть вторгається в межі Київської землі. Воєнні демарші союзників змусили Ярополка відмовитися від пропозиції Юрія, і він саджає в Переяславі молодшого сина Мономаха — Андрія. Князі — претенденти на Київ — спокійно пережили цю подію, оскільки Андрій Володимирович не значився серед претендентів на великокняжий престол. Проблема переяславського столу, таким чином, втрачала, принаймні тимчасово, свою гостроту. Чернігівські князі нібито залишилися при своїх інтересах. Посейм’я їм не було повернуто. Навіть перед загрозою нової війни Ярополк не вважав за можливе задовольнити прохання Ольговичів.